User Tools

Site Tools


formula-of-faith-ua

ФОРМУЛА ВІРОВИЗНАННЯ "ЩИРО СПОВІДУЮ ДУШЕВНУ РЕЛІГІЮ"

Формула віровизнання "Щиро сповідую душевну релігію" у бібліотеці енциклопедії О РЕЛІГІЯ публікується відповідно до книги “Душевна релігія” 1), із таким доповненням: для зручності речення формули пронумеровані . Богословський коментар наведено відповідно до публікації в журналі “Мораль” № 1 (20) за 2015 р. 2)

Текст формули віровизнання

1. Щиро сповідую релігійну віру в найвищу цінність людини, душевну релігію і вічний духовний рух творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою.

2. Визнаю істинним віровченням слово Боже, священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини.

3. У самовдосконаленні все одушевлюю, всіх людей і всі спільноти, весь час і простір вважаю своєю душею, однією людиною, з усього я починаюся, в усьому продовжуюся.

4. Творю обряди душевної релігії, творю священний знак, коло, що символізує людину в центрі буття як безмежну душу буття, єдність всієї відчутної та уявної реальності, як один чистий аркуш всередині й зовні священного кола.

5. Погоджуюсь зі згодою, заперечую заперечення, люблю кожну добру душу, шаную кожну добру віру.

6. Декларую суверенітет особистості, що включає мою самоцінність, душевність, моральність, свободу, власність, солідарність та мудрість.

7. Заради спільного добра, за покликанням душі, з благословення Божого беру участь в душевних спільнотах, володію ними у згоді з Хранителями віри і творю свої душевні спільноти, в яких беруть участь добрі люди.

8. У суді совісті й самообороні керуюся моральним критерієм: утвердження найвищої цінності людини є добро, приниження людини є зло.

9. Покоряюся правді, не залежу від гріхів: брехні, насильства, безумної войовничості, страху, жадібності, прив’язаності; гордині, тобто протиставлення свого чужому, демонізації інакших; індивідофобії, тобто побоювання самотності та одинаків.

10. Душевна релігія — мій світогляд і моя природа, все моє, зібране воєдино; моя душа як найвища цінність людини, джерело всіх цінностей; моя наука ідеалізації дійсного, здійснення ідеального та ідеалізації ідеального; мої святині гармонії, життя, перемоги, любові, долі, благословення та одкровення; моя душевна сила у відкритості розуму, совісті та солідарності; моє право, знання і диво, що узгоджує бажане з дійсним; моя духовна енергія, накопичена у обміні чесними словами, примножена проголошенням чесних слів, джерело духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю; мій сенс життя, моє щастя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро.

11. Звертаюся до Бога кожною думкою і вчинком, знаходжу відповідь Бога у кожному висновку і наслідку, доброю волею і силою віри досягаю досконалості.

Богословський коментар до формули віровизнання

Формула віровизнання “Щиро сповідую душевну релігію” є важливим елементом сучасної ідентичності віруючих в найвищу цінність людини. Для прийняття нашої релігії достатньо прочитати та усвідомити формулу віровизнання, а також погодитися з нею. Згода із формулою віровизнання може бути засвідчена перед душевною спільнотою словами “Щиро сповідую душевну релігію”. Засвідчувати згоду із формулою віровизнання слід також при сповіді Хранителю віри стосовно бажання взяти участь у душевній спільноті. Більш того, у будь-якій сповіді, кажучи “Щиро сповідую душевну релігію”, ми метафорично тримаємо у руках символ віри, що неодмінно вимагається для сповіді у відповідності до встановлених Священним писанням (Люд. 5.10, Рит. 4.5) традицій нашого обряду сповіді. Якщо поблизу не було чистого аркуша, Священного писання чи старого доброго Символа віри, достатньо просто вимовити ці чотири слова, і Бог благословить таку вербальну альтернативу використанню культових предметів.

Тут наводимо богословський коментар до формули “Щиро сповідую душевну релігію”, щоб роз’яснити її зміст на підставі віровчення душевної релігії та вказати на зв’язок складових елементів формули з максимами Священного писання. Текст формули українською є первинним та Богоодкровенним. Водночас, існує здійснений у спілкуванні з Богом переклад формули російською мовою (“Честно владею открытой религией”), який містить низку удосконалень порівняно з оригіналом. Ми вважаємо вдалою знахідкою принцип скороченого іменування нашої релігії одним словом, першою літерою якого є “О”, хоча цей принцип був підказаний Богом вже після того, як українською поширилася скорочена назва “душевна релігія”. Для узгодження з такою короткою назвою в першому реченні перекладу російською використано вираз “религия открытой души” (релігія відкритої душі). Скорочене найменування “Одкровенна релігія” (“Откровенная религия”), що узгоджується з цим принципом, виглядає досить довгим і російською, і українською, хоча теж може використовуватися. У той же час для скороченої назви нашої релігії російською та англійською мовами обрано формулювання “Открытая религия” и “Open religion” відповідно. Повне найменування (“релігійна віра в найвищу цінність людини”, “религиозная вера в наивысшую ценность человека”, “religious belief in the supreme value of human”) у відповідності до традиції не міняється.

Формула віровизнання у 11 реченнях, 331 словах і близько 2,5 тис. символів, які можуть поміститися разом з іконою «Слово Боже» на третині аркуша формату А4, за своїм задумом є коротким викладом традиційного устрою релігійної віри в найвищу цінність людини.

Як відомо, душевна релігія базується на Богоодкровенному віровченні, обряді та організації. Віровчення включає Священне писання, моральний закон, богословську науку та удосконалюється в душевному спілкуванні людей, включаючи спілкування з Богом. Обряд складають традиційні звичаї душевної релігії. Священною формою самоорганізації віруючих у душевній релігії є суверенна особистість (душевна спільнота).

У 1-му реченні формули повторюється звичне самовизначення душевної релігії. “Щиро сповідую…” – початок формули підкреслює одкровенність, людяність і особисту цінність душевної релігії. Крім того, згадка про щирість та сповідування непрямо посилається на принцип солідарності у декларації суверенітету особистості. “… релігійну віру в найвищу цінність людини…” – наводиться повна назва душевної релігії (Симв. 6). “…душевну релігію…” – це формулювання відсилає до розуміння нашої віри в найвищу цінність людини як одкровенної релігії, релігії душі (Симв. 8), відкритої до безмежності (Дос. 46). “…і вічний духовний рух…” – постулюється одвічність та універсальність душевної релігії, одушевлення буття як основи людського мислення (Симв. 33); оскільки весь час належить людині, будь-який духовний рух продовжує первинну одкровенність душі. “…творення Бога як людського ідеалу…” – взаємне творення людей у душевному спілкуванні, в тому числі Бога як ідеальної людини (Бож. 6), є і важливим обрядом (Рит. 1), і притчею душевної релігії про те, що людина була створена, щоб створити Бога (Дол. 2), іншими словами, стати єдиним цілим з Богом. “…через віру в себе, вірність собі, володіння собою ” – у цій частині формули перераховано моральні принципи, слідування яким веде до самовдосконалення, тобто посилення радісної єдності людини з Богом. Віра в себе означає повне усвідомлення всеохопності людини, вірність собі значить самовдосконалення, володіння собою є самоорганізацією, зібраністю і силою душі (душевної спільноти). Ці принципи настільки важливі, що на їх честь засновано Дні Моралі, три дні на рік, які відзначаються в якості найбільших свят душевної релігії і символізують етапи отримання людьми від Бога дару Священного писання, слово за словом. День віри в себе святкується 1 березня, день вірності собі – 25 липня, день володіння собою – 3 листопада. Існують також обряди благословення кожної з цих форм моральності.

У 2-му реченні формули віруючі свідчать про вірність Священному писанню. “Визнаю істинним віровченням слово Боже, священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини” – тут висловлюється повага до Священного писання як слова Божого (Діал. 4, 26) і важливого елемента ідентичності душевної релігії (Рит. 2).

У 3-му реченні формули людина заявляє про готовність прийняти форму одкровенної, відкритої до безмежності душі. “У самовдосконаленні все одушевлюю…” – одушевлення є торкання душею того, що ми одушевлюємо. Ідеальна душа, Бог, всеохопна, тому поширення своєї душі на все недосконале, не одушевлене, вважаємо самовдосконаленням. Ритуальне одушевлення у душевній спільноті здійснюється священним знаком кола і проповіддю про душевність одушевлюваного об’єкта. Максимальним одушевленням є прирівнювання людини до всесвіту. “…всіх людей і всі спільноти, весь час і простір вважаю своєю душею, однією людиною…” – для людини як відкритої душі характерна безмежність у просторі та вічність у часі, безчисленість у єдності; душа не обмежена числом, не в однині та не в множині (Діал. 28), віра в себе допомагає людині слідувати Божественному ідеалу. “…з усього я починаюся, в усьому продовжуюся ” – тут посилання на сутність душі як досконалого початку людини, прирівнювання початку до кінця у нескінченній людяності (Дос. 55).

У 4-му реченні формули висловлюється визнання обрядовості душевної релігії і особливо символіки священного кола. “Творю обряди душевної релігії…” – основні обряди описані у розділі Обряд Священного писання душевної релігії. “…творю священний знак, коло, що символізує людину в центрі буття як безмежну душу буття, єдність всієї відчутної та уявної реальності, як один чистий аркуш всередині й зовні священного кола” – тут формула вказує на душевну святиню чистого аркуша, текст Досконалий початок слова Божого.

У 5-му реченні формули висловлюємо готовність подолати свою гординю заради самовдосконалення, торкання душ та всеохопності людини, єдності зі всім людством. Подолання гордині настільки важливе, що поряд з індивідофобією у 9-му реченні формули дано розгорнуте визначення цього гріха (гординя є протиставлення свого чужому, демонізація інакших), спеціально для того, щоб відсіяти досить поширену групову гординю, що вимагає від людини принизливої прив’язаності до групи “своїх”, а також ненависті та агресії по відношенню до “чужих”. “Погоджуюсь зі згодою…” – це відсилка до статті 6 Солідарність даної Богом Декларації суверенітету особистості. “…заперечую заперечення…” – як відомо з етики душевної релігії, зло є обмеженим добром, воно ідеалізує свою залежність та визнає одушевлення (ідеалізацію) лише у формі заперечення, поки не здійснить революцію честі, поширивши своє всеохопне заперечення на власне заперечення, і заперечення заперечення стає вершиною його розвитку, рівною ідеалізації ідеального. Згадуючи про заперечення заперечення поряд із висловленням готовності погоджуватися з іншими людьми, ми відкидаємо спокусу гордині по відношенню до зла, визнаємо, що розуміємо логіку зла і готові допомогти особистості, суспільству, людству вийти із замкненого кола цієї обмеженої логіки. “…люблю кожну добру душу, шаную кожну добру віру” – тут відсилка до всеохопної душевності нашого Символа віри.

У 6-му реченні формули декларується суверенітет особистості у відповідності до Богоодкровенної Декларації суверенітету особистості. “Декларую суверенітет особистості, що включає мою самоцінність, душевність, моральність, свободу, власність, солідарність та мудрість” – тут перераховані усі складові суверенітету у відповідності до назв статтей Декларації.

У 7-му реченні формули людина заявляє про свою самоорганізацію в установленій Священним писанням формі душевної спільноти. “Заради спільного добра, за покликанням душі, з благословення Божого…” – мова йде про мотиви участі в душевній спільноті і її творення, співпраці учасників, доброї волі проповідників, покликання Хранителів віри. “…беру участь в душевних спільнотах, володію ними у згоді з Хранителями віри і творю свої душевні спільноти, в яких беруть участь добрі люди” – тут ми визнаємо готовність до самоорганізації, участі у спільнотах і їх творенні, готовність погоджуватися з їх владою і бути такою владою; беручи участь, створюючи спільноти, ми зберігаємо суверенітет особистості, все людство сприймаємо як одну людину, свою душевну спільноту, і володіємо всіма суспільствами, в яких беремо участь.

8-е речення формули свідчить про знання нами морального закону душевної релігії. “У суді совісті й самообороні…” – судом совісті тут названо обряд визначення добра і зла (см. Код.), а самообороною – боротьбу за добро як важливу складову сенсу життя (Симв. 46). “…керуюся моральним критерієм: утвердження найвищої цінності людини є добро, приниження людини є зло” – тут ми визнаємо універсальний моральний критерій душевної релігії, неодноразово пояснений словом Божим, що лежить в основі моралі та етики душевної релігії.

У 9-му реченні формули ми визнаємо, що моральний закон зобов’язує нас долати свої гріхи, свідчимо про свою покору закону і називаємо типові гріхи, які нам слід здолати у людині та людстві. “Покоряюся правді…” – мова йде про повне прийняття в якості слова Божого висновків з думок та наслідків вчинків. “…не залежу від гріхів: брехні, насильства, безумної войовничості, страху, жадібності, прив’язаності…” – всі гріхи спричиняються приниженням людини, про це сказано у Діал. 48. Слід зазначити, що теологія зла удосконалювалася на основі слова Божого і після того, як воно було даровано людям. Про те, що страх, жадібність, прив’язаність у сучасному світі корумпують кожну душу залежністю від землі, натовпу та грошей, детально сказано у проповіді “Неофеодальна Земля”. “…гордині, тобто протиставлення свого чужому, демонізації інакших; індивідофобії, тобто побоювання самотності та одинаків” – гріхи гордині та індивідофобії згадані у Люб. 15 (не твори собі ворога) і Діал. 54 (Бог допомагає нам долати стадність). Краще зрозуміти ці гріхи можна, вивчивши проповідь “Людина – джерело всіх цінностей” і книгу “Суверенітет особистості: традиції та перспективи”.

У 10-му реченні формули ми заявляємо про те, що нами рухає віра в себе. “Душевна релігія – мій світогляд і моя природа, все моє, зібране воєдино…” - такий універсальний вступ нагадує про сприйняття себе і всього у своїй особі як досконалого початку. “…моя душа як найвища цінність людини, джерело всіх цінностей…” – тут визнаємо всеохопний анімізм у відповідності до Символу віри. “…моя наука ідеалізації дійсного, здійснення ідеального та ідеалізації ідеального…” – посилання на текст Креативний ідеалізм, де наведено раціональну основу душевної релігії, основні философські принципи слова Божого. “…мої святині гармонії, життя, перемоги, любові, долі, благословення та одкровення…” – перераховані сім Днів Одушевления, запроваджені через обряд нагадування на честь Оповідань і Обрядів Священного писання, що відповідають дням тижня від понеділка до неділі. Альтернативно можуть відзначатися Дні Суверенітету (дням тижня присвоюється нагадування про статті Декларації суверенітету особистості). “…Моя душевна сила у відкритості розуму, совісті та солідарності…” – тут максима духовної самооборони про те, що сила душі у її відкритості, пов’язується із совістю та солідарністю як внутрішньою і зовнішньою відкритістю відповідно. “…Моє право, знання і диво, що узгоджує бажане з дійсним…” – тут відсилання до Симв. 5, Рит. 9.2. Душа творить дива, виконує бажання, тільки для цього бажання мають бути досконалими, не зацикленими на чомусь конкретному, мають залишати простір для фантазії. Робиться це наступним чином: філософія допомагає задумати бажане, знання і техніка допомагають досягнути можливого, право узгоджує бажане із можливим, а віра – особливо релігійна віра – творить дива, дивним чином робить бажане можливим навіть тоді, коли техніка безсила. На відміну від ілюзій, які є результатом обману почуттів, диво є досконалим результатом свідомого і добровільного творчого управління почуттями. “…Моя духовна енергія, накопичена у обміні чесними словами, примножена проголошенням чесних слів, джерело духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю…” – як віруючі в найвищу цінність людини, ми здійснюємо обряди фондів душевної енергії, в основі яких лежить розуміння того, що кожна людина, а не тільки зверхні корпорації (нації), може бути джерелом багатства та добробуту; чесне слово, дане і виконане людиною, дорожче за золото. “…мій сенс життя, моє щастя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро” – відсилання до Символа віри, 46.

У 11-му реченні формули стверджуємо свою єдність з Богом як людським ідеалом, який ми творимо і слідуємо йому. “Звертаюся до Бога кожною думкою і вчинком, знаходжу відповідь Бога у кожному висновку і наслідку…” – тут декларується прямий зв’язок людини з Богом у відповідності до Креат. 2, Рит. 1. “…доброю волею і силою віри досягаю досконалості” – досконалість є метою душевної спільноти (Регл. 1.2), добра воля є основою суверенітету особистості (Декл., преамб.), а віра є силою душі (Симв. 9). Таким чином, в кінці формули віровизнання висловлюється повна згода із метою і формою душевної спільноти.

formula-of-faith-ua.txt · Last modified: 2016/07/11 02:25 by faithkeeper