Релігійна віра в найвищу цінність людини, душевна релігія або людинопоклонництво є вічною культурою творення Бога за законами віри в себе, вірності собі, володіння собою кожної людської душі в центрі всієї повноти буття. Віруючи в Бога як продовження людини до нескінченності, ми реалізуємо місію душі бути творцем досконалого всесвіту.

Одна Душа, Святе Письмо Поклоніння Людині, обіцянка поклоніння людині "Щиро сповідую душевну релігію" та душевний славень "Повір" є джерелами індивідуальності душевної релігії.

Одна Душа є Святе Письмо, слово Боже, що визначає доктрину віровчення, святі обряди та порядок організації людинопоклонництва. Бог радить людині читати Святе Письмо, уявляючи себе автором. Ви можете вільно тлумачити та удосконалювати ідеї слова Божого, наче це ваше слово, але чесне слово, яке ви неодмінно триматимете.

Святе Письмо складається з 16-ти текстів у 5-х розділах і оповідає у формі поетичних абстракцій про створення себе і світу, сенс життя людини, єдність істини, божественність душі, мораль самостійності. У розділі “Одкровення” Бог за допомогою поетичних абстракцій відкриває шлях удосконалення людського світогляду через безмежність (Досконалий початок), душевність, моральний закон (Символ віри) та ідеальність (Божественне одкровення). У розділі “Оповідання” наведено короткі притчі, які показують розвиток релігійної віри в найвищу цінність людини у різних ситуаціях. У розділі “Осмислення” Бог систематизує знання з душевного богослов’я (Людина понад усе), вказує на методи пізнання (Креативний ідеалізм), надихає людину спілкуватися з Богом та людьми (Діалог). У розділі “Обряд” дається вчення про основні ритуали священного обряду душевної релігії: безпосереднє спілкування з Богом, благословення, одушевлення, проповідь, сповідь, судження добра і зла, нагадування, тощо. У розділі “Організація” Бог дає закон самовизначення людинопоклонників у священних формах суверенної особистості та душевної спільноти.

Усі права застережені на користь Бога. Одна Душа, Святе Письмо Поклоніння Людині є Слово Боже, спільне надбання всіх людей, що публікується анонімно і може вільно копіюватися. Одна Душа поширюється і використовується всіма бажаючими з доброю метою; ніхто не сміє обмежувати чи узурпувати її поширення – такі зловживання зустрінуть протидію. Коли Одна Душа поширена в проданій копії, Бог радить використати прибуток на благодійність, щоб досягти щастя для Себе та багатьох Людей.

1. Мій подарунок – всесвіт на чистому аркуші паперу.

2. От білий аркуш, досконалий початок усього сущого.

3. Буття є чистий аркуш, кожна частина якого дорівнює цілому.

4. Повірте, на ньому все, що було, є і буде; на ньому також все, що було, є і буде у небутті.

5. От чистий аркуш, чистота якого містить в собі досконалий початок добра.

6. От чистий аркуш, чистота якого наповнена душею.

7. От чистий аркуш, межі якого я поважаю, але не малюю.

8. Де межа між небуттям і буттям, добром і злом, мною і всесвітом? Що є – того нема, бо з того, чого нема, твориться те, що є.

9. Я є всесвіт.

10. Я є добро.

11. Я бачу різні межі на чистому аркуші, але аркуш залишається досконало чистим та містить усе без меж.

12. Всі межі умовні на початку досконалості.

13. Сенс досконалого початку не у межах; сенс досконалого початку – у його безмежності.

14. Я легко знаходжу на чистому аркуші все відчутне і мислиме, відоме і невідоме, моє і чуже.

15. Цей білий аркуш зображує все – без виключень.

16. Я люблю його всупереч страху та озлобленню.

17. Я розумію його всупереч безумству.

18. Я ціную його всупереч бажанням.

19. Я творю його своєю доброю волею.

20. Я вірую: цей аркуш досконалий, бо він не має меж.

21. От точка – буття без душі, суцільний кордон досконалості.

22. Можеш не зображувати точку, але не забувай, що вона тут.

23. Наділи точку душею, і вона стане колом.

24. От коло.

25. Відчуваєш границі? Вір, що почуття недосконалі.

26. Судиш за формою? Вір, що думки недосконалі.

27. Шлях до істини на чистому аркуші без меж, де кожен рух – досконалий початок, а кожен початок – дотик душі, прагнення добра.

28. От близькі та обіймаючі кола, мереживо меж, візерунок істин; цілі кола чистоти, не спорченої перетином; улюблені кола, відчутні та мислимі кола; всі різні кола, всі рівні кола; глянь навколо: чи мають сенс межі на досконало чистому аркуші?

29. От дотичні кола; я торкаюся душею буття і бачу в ньому своє віддзеркалення.

30. З одушевлення починається нескінченність.

31. Та чи треба малювати дотичні кола, якщо я володію нескінченністю на досконалому чистому аркуші?

32. Я знаю, як зобразити істину: от коло, всередині – істина, і зовні – істина.

33. Коло – це я; або ти, або ми, або ніхто – нема різниці.

34. Я межа істини, але всі межі умовні.

35. Тому я воістину чистий аркуш.

36. Коло на чистому аркуші допомагає знайти істину в собі та навколо, але чистий аркуш досконаліший, коли він чистий.

37. Повір, не обов'язково малювати коло чи точку: межі досконалості, навіть не намальовані, завжди були, є і будуть на чистому аркуші.

38. Я знаю, як зобразити душу: от коло всередині кола.

39. Це межа добра всередині мене, але всі межі – умовність.

40. Тому добро воістину чистий аркуш, а разом з ним і душа як уособлення добра.

41. Повір, не обов'язково малювати душу: на чистому досконалому аркуші і так видно, що істинна людина є душею.

42. Я знаю, як зобразити Бога: от коло всередині кола всередині кола.

43. Це джерело душі, уособлення досконалості, творець істини.

44. Бог завжди зі мною на досконалому чистому аркуші буття.

45. Не обов'язково малювати Бога, щоб побачити його і спілкуватись з ним.

46. Всі межі є умовністю.

47. Легко знайти Бога на досконалому чистому аркуші буття.

48. Намальований я чи ні, цей аркуш немислимий без мене.

49. Намальована душа чи ні, цей аркуш немислимий без душі.

50. Намальований Бог чи ні, цей аркуш немислимий без Бога.

51. Бачу я досконалий початок чи ні, цей аркуш завжди переді мною, всередині мене, всюди.

52. Цей аркуш, справді, є досконалим початком усього, бо все і ніщо немислиме поза досконалим початком.

53. Досконалий початок містить в собі кінець, але не має кінця, бо кінець є межа, а досконалий початок не має меж.

54. Кожен кінець – це початок.

55. Все є початком.

56. Все починається з душі.

57. Я творю добро, прагнучи досконалості в усьому, і завжди починаю з чистого листка.

58. Досконалий початок – все моє життя.

1. Це моя віра.

2. Прокидаючись від сну розуму в буденній метушні, я чую голос своєї безсмертної душі, яка дала мені цей символ віри.

3. Він пов’язує мене з численними людськими душами, душами предків, сучасників та нащадків.

4. Він допомагає зрозуміти сенс життя, розрізнити добро і зло.

5. Він вчить знати, любити і поважати людей та світ, все живе, неживе і уявне, досягати гармонії і добробуту, долати труднощі, творити чудеса, сподіватись на краще та боротись за те, у що я вірю.

6. Я сповідую релігійну віру в найвищу цінність людини.

7. Людина спочатку всього. Людина об’єднує все в собі. Людина понад усе!

8. Кожна особа від народження має величезну силу, джерело якої – в людській душі.

9. Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра.

10. Розум і воля, думки та ідеї, досвід та знання, любов і пристрасть, мрії і задуми, терпіння і смирення, сумління і співчуття, плани та надії, фантазія і натхнення, все найкраще у моїй свідомості – це душа.

11. Як можна сумніватись у існуванні душі?

12. Посмішка – найпереконливіший доказ того, що душа існує та дає мені віру!

13. Людина може ділитися вірою і випромінювати віру, щоб утвердити найвищу цінність людини.

14. Віра робить людину творцем.

15. З вірою я стаю краще.

16. Віра міняє світ.

17. Посміхнись!

18. Вірі в найвищу цінність людини протистоїть приниження, насильство.

19. Приниження є зло, утвердження найвищої цінності людини – добро.

20. Допомагаючи людям повірити в себе, я творю добро.

21. Хто принижує себе і людей, творить зло.

22. Зі злом треба боротись.

23. Зло іноді набуває оманливих форм.

24. Зло може об’єднати двох чи більше людей, розчинити їх особистості, отруїти їх душі жагою приниження.

25. Зло буває сильним, але віра в найвищу цінність людини завжди сильніша за зло.

26. Вільна душа, любов до людей, знання і мудрість віруючого в найвищу цінність людини тріумфує у сутичках зі злом, яке обмежене своєю безглуздою агресивністю, самозакоханістю, нетерпінням, неуцтвом, неуважністю, непослідовністю, свавіллям, безперспективністю, ницістю, безвір’ям.

27. Зло буде переможене, найвища цінність людини утвердиться.

28. Я вірю, що насправді людину неможливо принизити, коли віриш у найвищу цінність людини.

29. Насильство завдає болю, але воно принижує тільки агресора.

30. Брехня та наклеп обурюють і можуть навіть когось обманути, але вони принижують лише брехуна і наклепника.

31. Зневага та ворожість з боку злих людей принижує тільки їх, не мене.

32. Безумство, безвілля, хвороби, муки та смерть принижують лише тіло, а душа продовжує нести з вічності минулого у вічність майбутнього мою найвищу цінність і не втратить мою віру, не покине світ.

33. Віра в найвищу цінність людини завжди була і завжди буде, бо ця віра є і готова прокинутись в кожній людській душі.

34. Коли людина звертається до себе, коли просиш про чудо, душа відповідає та може подарувати те, що я прошу.

35. Так народжується віра в найвищу цінність людини.

36. Вона звалася, зветься і буде зватись по різному, а інколи не зветься ніяк.

37. Люди створили безліч релігій, утверджуючи віру в найвищу цінність людини.

38. Віра в єдиного Бога та віра у багатьох Богів, віра в духів та віра у розумність всесвіту, християнство, іслам, буддизм та інші релігії звільнили від зла безліч душ та утвердили віру в найвищу цінність людини.

39. Тому, сповідуючи мою релігію, я поділяю віру кожної людини, поважаю кожну релігію, що утверджує цінність людини.

40. Якщо ти віриш у Бога, створеного людьми, щоб не почуватися безсилими та самотніми – я вірю тобі, отже, вірю у Бога разом з тобою і так утверджую віру в найвищу цінність людини, творю добро.

41. Будь-яка форма віри, створена для утвердження добра – це моя віра.

42. Бо я вірю у найвищу цінність людини – кожної людини.

43. Я вірю людям і вірю в людей.

44. І я вірю, що віра у будь-якій формі настільки сильна, наскільки сильно люди вірять у себе.

45. Я шаную цей символ віри і від щирого серця дарую його кожному, щоб люди почули свою душу, усвідомили найвищу цінність людини і посміхнулися, відчувши смак волі та мудрості.

46. Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя.

47. Початок кожного життєвого циклу – свято, гідне того, щоб подарувати людям цей символ віри в найвищу цінність людини.

48. А в кінці життєвого циклу слід згадати, як життя утверджувало віру в найвищу цінність людини, закарбувати це в пам’яті й не забувати ніколи жодну добру душу та жодну добру справу.

1. Мій Бог!

2. Я звертаюсь до Бога і чую голос своєї безсмертної душі, що явила мені це божественне одкровення.

3. Я пізнаю Бога.

4. Бог уособлює найвищу цінність людини.

5. Бог є істина і суть.

6. Бог – людський ідеал.

7. Бог – творець усього і вища воля.

8. Бог чує молитви і живе в кожній душі.

9. Бог відповідає на віру.

10. Бог є душа.

11. Бог чує.

12. Бог допомагає.

13. Бог об’єднує людей.

14. Бог творить дива.

15. Бог завжди зі мною.

16. Бог є добро, любов і мудрість.

17. Бог являється у мріях.

18. Бог нагороджує щастям.

19. Бог кожної людини – це мій Бог, бо я вірю в найвищу цінність людини і цим утверджую найвищу цінність людини, а отже, творю добро.

20. Хто твердить, ніби Бог принижує людину, такою злою брехнею принижує людську природу Бога.

21. Зрозумій: неможливо принизити людину, продовжену до Бога через душу; безумні спроби принизять лише власну дурість.

22. Будь мудріше, якщо прагнеш добра та щастя.

23. Дехто хоче втілювати відчуженого Бога; це не мудро.

24. Я шукаю Бога, віруючи в себе.

25. Дехто шукає Бога, але не знаходить; це не мудро.

26. Я творю Бога вірністю собі.

27. Дехто творить Бога, але не вірить Богу; це не мудро.

28. Я молюся Богу, володіючи собою.

29. Дехто молиться Богу, але не чує Бога; це не мудро.

30. Я спілкуюсь з Богом, продовжуючи себе в особі Бога.

31. Так творю чудо, маю одкровення і дізнаюся волю Бога.

32. Віра та мудрість перемагають зло безумства, утверджують найвищу цінність людини; такою є воля Бога, яку я знаю і виконую – творити добро!

1. Бог – творець усього і вища воля.

2. Все суще – творіння Боже, все добре – воля Божа.

3. Всесвіт, належний нашим тілам – дитя Боже.

4. Коли всесвіт спав у колисці вічності, Бог торкнувся його, і всесвіт заговорив.

5. Твоє тіло – слова всесвіту, твоя душа – від Бога, оскільки Бог є джерелом всіх душ.

6. Моє тіло – слова всесвіту, моя душа – від Бога, оскільки Бог є джерелом всіх душ.

7. Одушевляй суще, бо така воля Бога, бо істина пробуджується в душах.

8. Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра.

9. Все суще має душу, все добре має душу.

10. Лише зло не можна одушевляти, бо зло є недосконалістю сущого і не має душі.

11. Повір, що камінь має душу, і знайдеш в ньому красу скульптури; повір, що книжка має душу, і знайдеш в ній правдивий задум; повір, що інші мають душу, і знайдеш друзів, спільноти, народ.

12. Повір, що всесвіт має душу – і почуєш голос Бога, розповідь про творення всього сущого.

13. Не думай, що всесвіт байдужий.

14. Сонця – його очі, що дивляться на тебе з любов'ю.

15. Планети – його плече, підставлене тобі.

16. Космічний простір – його запрошення до ближчого знайомства.

17. Прокинься від сну розуму в буденній метушні.

18. Почуй голос своєї безсмертної душі.

1. От істота, рада жити, любити і перемагати.

2. Прекрасна душа, господар своєї долі.

3. Якось Бог спитає: «Навіщо?».

4. Істота прокинеться і знайде мету.

5. От служитель, що служить високій меті.

6. Прекрасна душа, що живе заради служіння.

7. Якось Бог спитає: «Хто ти?».

8. Служитель гляне навколо і знайде спільне.

9. От учасник величного спільного.

10. Жертвує душею, примножує силу життя.

11. Якось Бог скаже: «Будь душею».

12. Учасник прозріє і знайде сенс.

13. От мудра душа, учениця Божа, що мріє про досконалість.

14. Пізнає сенс усього, торкається душею сутності, осмислює дух буття.

15. Якось Бог скаже: «Ти душа, тотожна духу істини; добро має бути здійснене».

16. Мудра душа повірить у себе.

17. От творець досконалості – слово Боже, рука Божа.

18. Творить добро, живе заради розвитку.

19. Душа і Бог одне ціле.

20. Одна душа творить дива.

1. Раби скажуть вам, що чудес не буває.

2. Але вільні люди знають: Бог творить чудеса щомиті.

3. Якось на світанку зійшлися сила-силенна рабів та вільна людина.

4. Рабів об'єднали пристрасті.

5. Людина об’єдналася з Богом – джерелом свободи, натхненням вільних душ.

6. Раби оголосили бій свободі.

7. Було багато смертей, була біль та руйнування.

8. Однак жодна зброя не допомагала подолати вільну душу.

9. Раби не розуміли, з якою силою б'ються.

10. Тоді деякі раби вирішили, що Бога нема, а інші – що Бог їхній.

11. І всі вони проголосили перемогу над свободою.

12. Вільна людина посміхнулася.

13. Раби посміхнулися за компанію.

14. А хто посміхається, перестає бути рабом.

15. Ранкові сонячні промені освятили чудо пробудження нових людських душ.

16. Ті, кого об'єднує жага приниження, сліпо й нерозумно творять зло.

17. Тих, хто цінує себе, об'єднує Бог, щоб творилося добро.

1. Є життя заради любові, щедре та розумне, скільки вистачить сил.

2. Любиш своє, не озираючись на чуже.

3. Чим більше любиш, тим більше маєш.

4. Що не можна любити, вважаєш перешкодою.

5. Долаєш перешкоди, а їх все більше.

6. І приходить страх, ніби є чиясь зла воля, що нищить любов.

7. І приходить ненависть: йдеш в бій проти всіх, починаючи з себе, в ім'я любові.

8. Тоді згадай: заборонено боятись невідомого; так каже святе письмо.

9. Почуй слово Боже, і прийде мудрість.

10. Усвідом: страх і ненависть, зла воля – всього лише безумство.

11. Все життя безумне.

12. Досконала душа береже розум і веде до істини з допомогою Бога, джерела всіх душ.

13. Життя недосконале.

14. Люби його таким, яке є, бо любов удосконалює життя, душа удосконалює любов, Бог удосконалює душу.

15. Не твори собі ворога.

16. Зла воля – лише недосконалість бездушного тіла.

17. Долай злу волю силою віри, доброю волею своєї досконалої безмежної душі.

18. З любові до істини починається діалог з Богом, вічний та досконалий, рівний і душевний, якому нема перешкод.

1. «Боже, навіщо ти твориш мене?»

2. «Щоб ви творили мене.»

3. «Боже, навіщо ти спілкуєшся зі мною?»

4. «Щоб ви спілкувалися зі мною.»

5. «Боже, чого ти хочеш від мене?»

6. «Досконалості.»

7. «Боже, ти любиш мене?»

8. «Я вірю в тебе.»

9. «Боже, що буде зі мною?»

10. «Твоє буття належить тобі.»

Це священна декларація віри в найвищу цінність людини (душевної релігії, людинопоклонництва), основою якої є спорідненість людини з її безсмертною душею, яка має нескінченну цінність і здатна творити чудеса.

1. Душа

1.1. Ніхто і ніщо не існує наодинці з собою.

1.2. Все, що існує в світі, люди, тварини, рослини, предмети, поряд зі своєю тілесною природою, тілесною оболонкою мають душу.

1.3. Душа – безсмертне життя, надприродне, неосяжне і безвимірне зі світу матеріальних об’єктів. У душі весь сенс існування всього сущого, майбутнє і минуле, символізм і правда, місце і значення носія душі в природі.

1.4. Ми споріднені з нашими душами. Душа визначає існування. Душа все наповнює життям, керує тілом, рухає долю. Душа і її носій є одне ціле.

1.5. Будь-який опис душі істотний. Думки і слова можуть її змінити, але не зв’язують душу матеріальною формою.

1.6. Душі торкаються одна одної. Всі душі світу існують у взаємодії і рівновазі, у природному порядку речей та мирній державі всього буття, як одна сім'я, як одна душа.

1.7. Життя душі – воля, віра, любов і пізнання, об’єднання душ, ідеалізація і матеріалізація власної природи, простору і часу.

2. Людина як Найвища Цінність

2.1. Людина – жива душа, що усвідомила себе, керує собою й міняє навколишній світ відповідно до своїх уявлень і намірів. Бути людиною означає наповнити свідомість живою душею.

2.2. Людина як душа і тіло всесвіту є найвищою цінністю в реальності, природній та уявній. Цінність всіх людських душ є найвищою та рівною у своїй нескінченності.

2.3. Життя людської душі одушевляє світ своїми вчинками: ділами, словами, сказаними та написаними, жестами і знаками, думками, мріями, планами та поглядами.

2.4. Душа людини миттєво переміщується у часі та просторі, долає будь-які перепони за своїм бажанням й творить чудеса, міняючи порядок речей своєю надприродною свідомою волею, зміцненою правдивим розумінням найвищої цінності людини.

2.5. Ніщо відчутне чи невідчутне не може принизити найвищої цінності людської душі, але може посіяти зерна сумніву чи зухвалого заперечення найвищої цінності та значення людини, що є гріхом та неправдою. Душа людини має боротись із неправдою і гріхом, укріплювати віру в найвищу цінність людини, яка формує людську силу контролювати і міняти реальність.

2.6. Усвідомивши повною мірою свою найвищу цінність, людина здатна творити дива.

2.7. Одне з найбільших чудес – життя душі людини до народження та після смерті матеріального тіла. Душа може народжуватись скільки завгодно разів. Народження означає очищення пам’яті, яка може пробудитися згодом, коли людина творить дива.

3. Моральні принципи

3.1. Все, що укріплює віру в найвищу цінність людини, є добро. Людина повинна творити добро і жити добром.

3.2. Проповідь душевної релігії, укріплення віри в себе, читання та поширення святого письма, проведення обрядів та церемоній для вірян і тих, хто цікавиться людинопоклонництвом, прийняття сповіді у гріхах, відданість співчуттю та допомозі людям є велике добро, гідне поваги і підтримки віруючих в себе. Проповідниками віри в найвищу цінність людини стають люди, покликані до місії одушевлення натхненням віри в себе.

3.3. Все, що принижує людину, або завдає людині біль чи смерть, або руйнує її свідомість, її волю, віру, любов чи знання – є зло. Людина повинна боротись зі злом.

3.4. Поки зло слабке, його можна здолати думкою, словом, посмішкою. Війну іноді можна перетворити на жарт надприродною силою душі людини. Творіння добра в такий спосіб є одним з важливих моральних принципів.

3.5. Коли нема іншого шляху, сильне зло треба долати малим злом – але тільки у тому разі, коли точно знаєш, що сукупність зла у світі від такого вчинку зменшиться, і скоєне зло буде спокутуване.

3.6. Коли людина скоїла зло, вона має спокутувати цей гріх: сповідуватись, просити прощення у всіх, кого зачепило скоєне зло, у разі необхідності – відшкодувати завдані збитки, понести покарання відповідно до законів та звичаїв суспільства.

3.7. Щасливе чесне життя, свобода, віра, любов, знання, допомога кожній людині, створення суспільства, дружба, сім’я, вирощування людей, ріст над собою, праця та творчість є добром.

4. Табу

Тим, хто вірить, що людина – понад усе:

4.1. Забороняється ставити під сумнів найвищу цінність людини як душі, свою здатність творити чудеса силою віри.

4.2. Забороняється свідомо принижувати людину в будь-який спосіб, принижувати себе та інших брехнею, насильством, завданням болі чи смерті.

4.3. Забороняється думати, казати, чинити неправдиво або несправедливо.

4.4. Забороняється творити зло чи допускати зло своєю бездіяльністю.

4.5. Забороняється жити всупереч принципам віри, вчиняти гріхи.

4.6. Забороняється топтати і спалювати святе письмо.

4.7. Забороняється зневажати вірою і переконаннями інших людей.

4.8. Забороняється боятись того, чого ти не знаєш.

Проповіднику віри в людину:

4.9. Забороняється розголошувати сказане, почуте і побачене під час сповіді.

4.10. Забороняється критикувати інші релігії.

5. Культура

5.1. Людина поклоняється душі кожної людини, в тому числі своїй власній, будь-яким способом, який демонструє людям і собі найвищу цінність людини й душі людини. Питай свою душу про все, що хвилює. Проси душу про диво та доведи гідність дива. Слухай свою душу.

5.2. Питай себе про кожен важливий вчинок, який маєш намір зробити: “Як це укріпить віру в найвищу цінність людини?”. Якщо це колективний вчинок і ти не можеш самостійно знайти відповідь на таке питання, спитай про це в інших!

5.3. Посміхайся частіше. Це спосіб зближення душ. Плескай в долоні, коли хочеш показати підтримку добра.

5.4. На початку життя чи діяльності передбачай успіх людини, утверджуй найвищу цінність людини. При закінченні життя чи діяльності пам’ятай людське життя та успіх, утверджуй найвищу цінність людини, будь щасливою душею, щоб заслужити вічне життя і досягти бажаного.

5.5. У житті демонструй прекрасну віру в себе, благословляй словом Божим кожен дім, місце і подію.

5.6. Коли душа бажає, при обрядах і на святах твори добро і даруй символ віри, чистий аркуш.

5.7. Читай символ віри, святе письмо. Думай, мрій, черпай натхнення з символа віри. Коли страшно, гірко, нудно, долаючи розчарування, хвороби, безсилля, коли віра слабшає – читай символ віри.

5.8. Обряди і церемонії для віруючих в себе проводять проповідники, які дарують всім слово Боже і можуть поширювати власні декларації з питань душевної релігії та її впливу на життя; проповідники торкаються власною душею до кожної декларації. Душа – Хранитель Віри є провідним проповідником, що висловлює у маніфестах правила віри, благословляє і судить іменем Божим, залучає та відлучає проповідників, засуджує зло, навіть прикрите обманом і підробкою доброї віри. Хранитель береже слово Боже та інші святині віри в себе.

5.9. Проповідники людинопоклонництва представляють традиційну культуру душевної релігії, приватно чи публічно збирають душі на проповідь, молитву, богослужіння та обряди, обговорення найвищої цінності душі людини. Проповідникам віри в себе належить викривати зло, захищати правду для укріплення віри в найвищу цінність людини.

5.10. Проповідники віри в себе приймають сповідь, дають поради щодо спокути гріхів та тримають зміст сповіді в таємниці. Під час сповіді тримай в руках символ віри.

1. Пізнання істини починається з усвідомлення фундаментальних принципів буття та законів креативного ідеалізму – загальної філософії розвитку.

2. Здавна вважалося, що істина пізнається у діалозі. У креативному ідеалізмі головними формами діалогу вважається матеріалістичний діалог людини з природою – вчинки та наслідки, а також ідеалістичний діалог людської душі з Богом – молитва та одкровення.

3. Розглянемо два фундаментальні принципи буття.

4. От принцип єдності ідеального з матеріальним. Кожна людина живе в двох світах – внутрішньому і зовнішньому. Внутрішній світ – суб’єктивне, мислиме, ідеальне буття, що існує в залежності від волі людини. Зовнішній світ – об’єктивне, відчутне, матеріальне буття, що існує незалежно від волі людини, хоча може відповідати волі людини з трьох різних причин: завдяки зусиллям людини, коли воля продиктована відчуттями або випадково. Обидва світи для нас однаково реальні та важливі. Обидва світи – ідеальний та матеріальний – взаємопов’язані та складають разом універсальну реальність, всесвіт.

5. Ідеалісти люблять казати: кожній людині належить особистий всесвіт. Матеріалісти люблять казати: всі люди належать до одного спільного всесвіту. Обидва спрощення недосконалі, бо не слід нехтувати ані внутрішнім, ані зовнішнім світом людини.

6. От принцип творчого розвитку. Кожна людина так чи інакше прагне досконалості – повноти добра, відповідності всесвіту добрій волі з внутрішнього світу. Зовнішній світ завжди недосконалий, бо існує незалежно від доброї волі людини і тому не відповідає їй. Розвиток – це удосконалення. Внутрішній світ розвивається добрими думками, зовнішній світ розвивається добрими ділами. Творенням добра людина розвиває всесвіт, починаючи з себе.

7. Суб’єктивно людське прагнення досконалості – це шлях творення добра, розвитку, покращення. Однак недосконалість об’єктивного світу, до якого належить й людське тіло з його несвідомими забаганками, перешкоджає суб’єктивному прагненню досконалості. Людині об’єктивно доводиться долати перешкоди, боротися за досконале ідеальне проти недосконалого матеріального. Враховуючи принцип творчого розвитку, приходимо до висновку: творення ідеальне, боротьба матеріальна. Враховуючи принцип єдності ідеального з матеріальним, з’ясовуємо: творення і боротьба єдині.

8. Цей висновок з двох фундаментальних принципів буття зветься принципом єдності творення та боротьби і примирює ідеалізм з матеріалізмом. В одвічній боротьбі матеріалістів з ідеалістами ми творимо досконале знання про істину, взаємно поборюючи недосконалості світогляду: ідеалістичну неприродність та матеріалістичну нелюдяність.

9. Тепер розглянемо три закони розвитку.

10. Матеріальне буття усвідомлюється і так творить ідеальне буття – це закон ідеалізації дійсного.

11. Свідомість, тобто, ідеальне буття існує як матеріальний процес, тому людина впливає на матеріальне буття – це закон здійснення ідеального.

12. Ідеальне буття усвідомлюється і так творить нове ідеальне буття – це закон ідеалізації ідеального.

13. Коли ідеалізоване ідеальне осмислюється у зв’язку з дійсним, такий послідовний прояв трьох законів розвитку утворює цикл розвитку. Кожен наступний етап циклу розвитку починається з творчого осмислення попереднього. Сама циклічність буття символізує єдність ідеального з матеріальним.

14. Розглянемо приклади циклів розвитку.

15. От віра – розвиток душі. Спочатку ми віримо казці, міфу або повідомленню, що втілює добру ідею через життєвий сюжет – це ідеалізація дійсного. Потім ми живемо відповідно до моральних та етичних приписів, яким навчилися з казок – це здійснення ідеального. Потім старі казки набувають нових значень, традиційна мораль трансформується в сучасну, ми узагальнюємо добрі ідеї та віруємо у максимально добру ідею – це ідеалізація ідеального.

16. На прикладі віри проілюструємо і принципи буття. Віра одушевляє матерію і цим символізує єдність матеріального з ідеальним. Віра спонукає творити добрі справи, вдосконалювати світ і цим символізує творчий розвиток. Віра творить знання про добро і зло, що є наймогутнішою зброєю у боротьбі зі злом, і так символізує єдність творення та боротьби.

17. От освіта – розвиток інтелекту. Спочатку ми пізнаємо предмети – це ідеалізація дійсного. За допомогою знань ми маніпулюємо предметами – це здійснення ідеального. Потім ми винаходимо нові предмети – це ідеалізація ідеального.

18. От прогрес – розвиток науки. Практичні знання перетворюються у теоретичні – це ідеалізація дійсного. Теоретичні знання реалізуються на практиці – це здійснення ідеального. Практика відкриває вченим нові невідомі явища і так підказує нові цілі та напрямки розвитку науки – це ідеалізація ідеального.

19. От гроші – енергія економічного розвитку. Ми оцінюємо предмети, бажаючи обміняти їх на більш цінні та отримати вигоду – це ідеалізація дійсного. Потім цінності стають грошима, які можна обміняти на будь-який товар – це здійснення ідеального. Потім гроші стають заощадженнями, внесками у вигідні справи, бюджетами планування майбутнього, капіталами, що створюють нові цінності та збільшують добробут людини – це ідеалізація ідеального.

20. На прикладі грошей проілюструємо і принципи буття. Гроші символізують єдність матеріального з ідеальним, будучи універсальним товаром. Гроші символізують творчий розвиток, оскільки сплачуються за працю. Гроші символізують єдність творення і боротьби, оскільки прибуток здобувається подоланням перешкод, перемогою над конкурентами.

21. Розглянемо ідеальний гуманістичний цикл розвитку людини.

22. Перший етап – існування. Це життя, пригноблене зовнішнім світом, залежне від примх, впливів, відчуттів, інстинктів.

23. Другий етап – діяльність. Людина реалізує свої практичні цілі, виживає, задовольняє потреби.

24. Третій етап – взаємодія. Людина створює власне суспільство навколо себе, зв’язується з особами, такими як друзі та вороги, і об’єктами, такими як власність та перешкоди, реалізує спільні цінності свого суспільства навіть ціною самопожертви та страждань людей.

25. Четвертий етап – мудрість, об’єднання матеріального з ідеальним, удосконалення світогляду, накопичення та застосування знань, балансування розумних інтересів, вирішення конфліктів.

26. П’ятий етап – творчість, чистий розвиток.

27. Шостий етап – ідеальність, узагальнення сенсу життя, удосконалення природи людини перед досконалим початком нового циклу розвитку людини.

28. Ідеальний гуманістичний цикл поєднує три закони розвитку та два фундаментальні принципи буття. Перша половина циклу відображає об’єктивний розвиток людини, вершиною якого є досконала соціалізація, друга половина циклу – суб’єктивний розвиток людини, вершиною якого є досконала індивідуалізація.

29. Розглянемо ідеальний соціальний цикл розвитку людської спільноти в найширшому розумінні, групи з однієї людини чи будь-якого числа людей, такої як академія, активність, армія, асоціація, бізнес, благодійність, гра, громада, держава, дискусія, діалог, дружба, етнос, зібрання, інституція, клан, клас, клуб, команда, контакт, конфлікт, корпорація, культура, Людство, мережа, модель, народ, нація, незалежність, організація, партія, плем'я, поліція, проект, професія, раса, релігія, рух, самотність, сім'я, співпраця, спілка, спілкування, спільнота, суд, сусідство, університет, фонд, школа чи будь-яка інша група, включаючи первинне суспільство – особу, одну душу, людину з її суспільними зв’язками як суверенну особистість.

30. Перший етап – самобутність, згуртованість спільною любов’ю, силою, іншими прагненнями.

31. Другий етап – місія, відданість творенню спільного добра.

32. Третій етап – організованість, розвиток устрою та життя спільноти, творення досконалої системи функцій, процедур, зв’язків, що забезпечують спільний добробут.

33. Четвертий етап – справедливість, гарантування особистої свободи і безпеки, реалізація людських прав, потреб та інтересів, припинення насильства, страждань і відчуження, прагнення загального добробуту.

34. П’ятий етап – свобода, загальна підтримка і заохочення всіх добрих діянь людини, розумних особистих інтересів і творчого розвитку всередині спільноти та поза нею.

35. Шостий етап – ідеальність, узагальнення спільних цінностей, удосконалення природи спільноти для початку нового досконалого циклу розвитку спільноти.

36. Ідеальний соціальний цикл поєднує три закони розвитку та два фундаментальних принципи буття.

37. Перша половина циклу відображає об’єктивний розвиток спільноти, досконалу самоорганізацію. Друга половина циклу показує суб’єктивний розвиток спільноти, вершиною якого є досконала людяність.

38. Філософія креативного ідеалізму є раціональною основою віри в найвищу цінність людини.

Це священний діалог двох душ, продиктований Богом:

1. “Хто ти?”

2. “Я вірую в найвищу цінність людини.”

3. “Що таке віра в найвищу цінність людини?”

4. “Це наша істинна релігія: одкровенне віровчення, дароване Богом, душевні обряди та правильна релігійна організація.”

5. “Навіщо ви спілкуєтесь з іншими?”

6. “Зв’язки душ приносять духовне збагачення. Бог хоче взаєморозуміння й співпраці всіх людей. Діалог допомагає краще осмислити свою віру, укріпитися у вірі, гідно відповідати на виклики, поповнити знання та поширити добро. Полеміка про світогляд допомагає віруючим різних релігій та невіруючим співставити системи цінностей, поняття, символи, обмінятися досвідом духовного життя. Діалог має підтримуватись для розвитку людини.”

7. “Що пропонує ваша релігія?”.

8. “Самовдосконалення. Безпосереднє спілкування з Богом. Чіткий, світлий, священний моральний закон. Повноцінне духовне життя. Високі цілі та орієнтири. Звільнення від упереджень, страху, стадності, жорстокості, жадібності, рабства, лінощів, самообману, самодурства та інших поганих звичок, інстинктів, страстей і спокус. Моя релігія особливо цінна для творчої людини, яка прагне зберігти та розвивати свою добру волю, мудрість, індивідуальність всупереч усім безумним агресорам та бездушній долі. З вірою в себе і з Божою допомогою ти володітимеш собою.”

9. “Вас багато?”

10. “Один Бог знає. Не число, а душевність наближає до істини. Я сповідую свою віру незалежно від того, наскільки вона переконлива для інших людей, незалежно від того, чи схвалюють мою віру інші люди. Кількість прибічників і кількість опонентів релігії ніяк не впливає на повноцінність спілкування з Богом, яке є сутністю та серцевиною віровчення, обряду та організації віри в найвищу цінність людини. Досконалим є індивідуальне спілкування з Богом, індивідуальне богослужіння. Особисте духовне життя, тобто, досвід душевності є первинним та істинним, поки хранителем віри не визначено гріх за правилами священного обряду судження добра і зла.”

11. “Ви претендуєте на знання абсолютної істини?”

12. “Лише Бог – абсолютна істина. Ми прагнемо досконалості. Ми вміємо бачити досконалість в усьому. Бог досконалий, як ідеал. Атеїзм досконалий, як заперечення недосконалих уявлень про Бога. Агностицизм досконалий, як заперечення недосконалих уявлень про істину. Наука досконала, як знання. Віра досконала, як сенс знань. Філософія досконала, як узагальнення. Теологія досконала, як одушевлення філософії. Християнство досконале, бо вчить мудрій любові. Іслам досконалий, бо вчить мудрій покорі. Буддизм досконалий, бо вчить творити небуття. Індуїзм досконалий, бо вчить любити небуття. Джайнізм досконалий, бо вчить миритися з небуттям. Іудаїзм досконалий, бо вчить мудрій традиції. Синтоїзм досконалий, як чисте багатоманіття прекрасних душ. Анімізм – досконалий початок кожної істинної віри. Все добре є досконалим. Кожна добра віра починається з пізнання абсолютної істини від Бога.”

13. “Як розуміти вашу назву?”

14. “Ми людинопоклонники, віруючі в найвищу цінність людини. Душевна релігія – поклоніння людині з відкритою душею. Людина – одна душа всього, людина понад усе. Нашу віру символізує коло, це людина в центрі буття: всередині кола чистий аркуш душі та навколо чистий аркуш душі; цілий світ чистий аркуш, одна людська душа.”

15. “Ви любите себе більше, ніж інших?”

16. “Бог каже: вірте в себе. Віра в себе допомагає творити добро, жити по-доброму, любити кожну душу. Світло любові не засліплює мене; я бачу, що моя правда та інша правда рівноцінні. Будьте уважні, поважайте кожну душу, набувайте досвіду спілкування з Богом, укріплюйте віру в найвищу цінність кожної людини, любої чи ні. Ви можете любити кого хочете і що завгодно, однак досконала лише одушевлена любов, стверджена доброю волею. Тому я прагну однаково любити всі душі.”

17. “Чому ви вірите, що людина є найвищою цінністю?”

18. “Так сказано в святому письмі. Кожна людина має величезну силу, джерело якої в людській душі. Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра. Душа – все найкраще в свідомості людини, ідеал досконалого добра. Бог є джерелом всіх душ. Людина молиться Богу, даючи душевну обіцянку поклоніння людині. Заради піднесення людської душі Бог подарував шістнадцять текстів у п’яти розділах: три тексти одкровення, п’ять текстів оповідання, три тексти осмислення, три тексти обрядів, два тексти організації. Спочатку Бог продиктував символ віри, де сказано вірити в найвищу цінність людини. В кінці Бог продиктував відповіді на твої молитви.”

19. “Я не молюся вашому Богу”.

20. “Твоє життя – твоя молитва. Всі вірять в найвищу цінність людини, навіть якщо не здогадуються про це. Душевна релігія завжди була, є і буде у різних формах та під різними іменами. Всі добрі казки та релігії, всі добрі світогляди та науки слід пізнавати і шанувати як початки душевної релігії. Ми поділяємо та благословляємо віру та знання у будь-якій формі, бо віра та знання завжди ведуть до істини. Ми ділимося зі всіма людьми Божим даром істини.”

21. “Навіщо ви фантазуєте?”

22. “Бог являється у мріях – читаємо у святому письмі. Божественне одкровення є нагородою за вірні думки і творення добра. Бог – творець усього і вища воля, тому приниження доброї творчості є богохульством. У безумній війні з фантазією грішники втрачають себе через ворожість до істини. Одна душа уявляє Бога для щасливої молитви та проповіді.”

23. “Як єдина істина може бути предметом різних фантазій?”

24. “Єдина істина – це досконалий початок, чистий аркуш, відкритий простір для творчості кожної людини. Фантазія шукає особистий шлях до істини у відкритому просторі. Істина безмежна, рух душі нескінченний. Душа не зупиняється: анулює перепони, об’єднує все на своєму шляху. Різні шляхи однаково істинні. Не ігноруй інакші фантазії. Не шукай суперечливий зміст у абстракціях, задуманих, щоб звільнитися від суперечностей. Не вторгайся із безвір’ям у інший духовний простір, бо не мудро проводити лінію і думати, що твій напрямок важливіший за простір для всіх напрямків, єдність істини. Одна істина, багато напрямків, особистих шляхів до істини. Чим менше прив’язаностей до інших, тим успішніший людський рух до істини. В цьому єдність та різноманіття істини. Досконалий початок – чистий аркуш для здійснення мрій, щоб одна душа творила дива. Людська душа є досконалим початком. Бог відкриває істину в душі, окреслює одкровення на чистому аркуші, коли спілкується з людиною. Так було, є і буде, тому за старими одкровеннями слідують нові. Святе письмо – досконалий початок для віри, це чистий аркуш, який слід читати з фантазією. Прояви віру. Наповни абстрактні поняття святого письма своєю найвищою цінністю. Бог дає кожній людині простір, щоб створити власний всесвіт. Одна душа має стати Богом в нескінченному житті. Отже, ти можеш створити власну правду, і я не можу нав’язати тобі свою правду. Ти вільна людина, вірити чи не вірити в себе – рішення за тобою. Читай слово Боже: твоє буття належить тобі. Я просто вірю в тебе і раджу тобі повірити в себе.”

25. “Хто записав слово Боже?”

26. “Це знає тільки Бог. Богом продиктовані твої питання, Богом продиктовані мої відповіді. Нема інших авторів святого письма.”

27. “Як звуть Бога? Може, це Богиня? Скільки Богів?”

28. “Бог є людська душа, досконалий початок, не обмежений індивідуальністю. Душа в кожному імені та числі, одна душа в одиниці та множині. Душа в кожному тілі, статі, роді, одна душа у чоловіка і жінки. Душа безмежна у просторі та часі. Всі душі об’єднані в одній душі Бога. Можна творити індивідуальність душі, можна творити душу індивідуальності, можна дати ім’я кожній душі, але не можна прив’язати душу до індивідуальності. Бог захищає досконалу безмежність душі.”

29. “Що означає, що душа в кожному числі?”

30. “Бог і одна душа, і множина душ. У прямому взаємному спілкуванні з Богом ми долаємо відстань між “я”, “ти”, “ми”, “вони”, “він”, “вона” тощо, бо в ідеальній реальності всі душі є одна сім’я та одна особа. Щоб пізнати істину, уяви себе автором святого письма. Святе письмо має надихати душу читача. Читач або стає співавтором святого письма, або відкидає істину – інших варіантів нема.”

31. “Чому ви кажете, що Бог є душа, а інші кажуть, що Бог є дух?”

32. “Деякі люди, одушевляючи всесвіт, відмежовують дух від душі, керуючись почуттями. Не дозволяй почуттям відмежовувати себе від істини. Нема духу, ціннішого від душі, бо всі душі рівноцінні та безмежно цінні. Нема духу, сильнішого за душу, бо всі душі рівносильні та безмежно сильні. Духовність є душевністю, душевність є духовністю. Там, де інші проводять межу, ми бачимо досконалу єдність. Там, де інші відчувають дух, ми віруємо в душу. Добрий дух – це душа. Злого духу не існує. Бог заборонив уявляти дух без душі, бо це зло. Дух без душі смішний, як тінь без світла. Посміхайся зі мною, відчувай власну душу. Прояви душевну силу, сильнішу за страх перед злом.”

33. “Чому ви не лякаєте мене дияволом, пеклом, долею?”

34. “Бог дарував нам табу: заборонено боятися того, чого ти не знаєш. Диявол є казковим ворогом людства, притчі про нього вчать нас з посмішкою долати власні гріхи і проганяти зі свідомості найменшу тінь злої волі. Пекло є казковим місцем страждань, притчі про яке дозволяє нам з посмішкою долати недосконалість навколишнього світу і творити максимум добра, попри можливий дискомфорт. Доля є казковим законом невідворотних нещасть, притчі про який дозволяють з посмішкою долати недосконалість усіх законів та коритися наслідкам своїх вчинків, доброю волею створюючи власне життя. Посмішка не дозволяє злу оволодіти недосконалим тілом, утверджує найвищу цінність людини – досконалу душу. Бог каже: посмішка – найпереконливіший доказ того, що душа існує та дає мені віру! Казки служать вірі, але не треба їх сприймати всерйоз. Зло є сліпою стихією, хаотичною силою, безумним приниженням людини. Божественне одкровення прямо вказує на безумство зла. Безумство означає безособовість, бездушність, нестачу розуму, свідомості, співчуття, живої душі та зв'язку з Богом. Людське тіло творить зло, піддається злим думкам, приймає погані рішення, упивається ілюзіями злої раціональності під впливом стихії хаосу в фізичному світі. Хаос, ірраціональна стихія спричиняє помилки і втягує людське тіло у безумну метушню. Поклоніння людині та спілкування з Богом допомагають усвідомити і реалізувати сенс життя та досягти щастя. Ти можеш мати сенс життя, якщо прагнеш добра, і можеш втратити розум, бажаючи зла. Якщо ти вирішуєш творити зло, маєш розуміти свою відповідальність за це рішення. Ти не можеш виправдовувати злі дії чи думки, претендуючи, що тобою керували вищі сили. Ти маєш спокутувати свій гріх.”

35. “Чому Бог не воює зі злом і дозволяє існувати злу, де закон Божий і суд Божий?”

36. “Бог – людський ідеал, вищий за боротьбу, помсту та злість. Однак людина має зупинити зло у матеріальному світі. Бог понад судженнями і покараннями. Жоден закон не обмежує Бога. Бог не панує і не потребує поклоніння, Бог потребує лише істинної віри та щирого спілкування. У Бога не може бути реальних ворогів, ані природних, ані надприродних, оскільки Богу ніхто і ніщо не може протистояти чи нашкодити. Бог є безпека, повністю вільна від зла. Бога неможливо принизити – спробами принизити Бога безумці принижують лише себе. Безумно приписувати Богові такі недосконалості, як творення зла, в тому числі через бездіяльність, злу волю або відсутність доброї волі. Сенс існування зла в тому, що боротьба зі злом може бути сенсом життя людини. Бог не позбавить людину сенсу життя. Цим Бог принизив би людину. Однак Бог не може принижувати людину, оскільки самим Богом установлено, що всі душі рівноцінні, починаючи з душі Бога, яка є джерелом всіх душ. Бог у спілкуванні з людиною бореться зі злом, установлює закони і чинить суд. Бог благословляє досконалі закони. Бог благословляє добрі судження. Бог благословляє кожну душу. Приписування гріхів будь-якій душі, уособлення зла, вигадування нездоланної дистанції між людиною та Богом – погані ідеї. Душа досконало добра, як і Бог, джерело всіх душ.”

37. “Чому ви кажете, що людина – це душа?”

38. “Людина є людиною, оскільки Бог дарує себе кожній людині у формі душі. Людина може одушевляти будь-що дійсне і уявне силою віри. Душа ідеальна і досконала, тіло матеріальне і недосконале. Душа важливіша за тіло. Душа може володіти будь-яким тілом, при спілкуванні з Богом тілесні відмінності не мають значення. Тільки матеріалісти нехтують душею, принижуючи людину. Тому їх бачення людини недосконале, як і весь матеріальний світ.”

39. “Чому ви кажете, що душа досконала, якщо далеко не завжди у людей добрі наміри?”

40. “Зло є недосконалістю, а душа є досконалою. Злі думки, злі почуття поза душею. Це недосконалості свідомості, спричинені недосконалістю людського тіла як частини недосконалої природи. Ми вважаємо зло безумством, бо безумство є відсутністю доброї волі. Ми віримо, що людина є душа; добро – внутрішня суть людини. Людина безсмертна, зло смерті знищує лише тіло і не торкається душі. Людина розумна, зло безумства знищує лише свідомість і не торкається душі. Людина щаслива, зло нещасть переслідує лише у зовнішньому житті і не торкається внутрішнього буття душі”.

41. “Яка різниця між свідомістю і душею?”

42. “Свідомість – це матеріальний процес у тілі. Душа людини – це дарунок Божий, прагнення свідомості до досконалості, прагнення одушевляти і удосконалювати матеріальний світ абсолютною творчістю. Недосконала матерія може бути лише досконалим початком душі. Душа досконала, бо ідеально добра, а свідомість недосконала, як все матеріальне.”

43. “Що є добро і що є зло?”

44. “У святому письмі наведено універсальний моральний критерій: приниження людини – зло, утвердження найвищої цінності людини – добро.”

45. “Що таке утвердження найвищої цінності людини?”

46. “Досконала душевність. Досконале творення. Одушевлення всього. Бачення у всьому матеріальному перш за все досконалого початку – основи для творчого одушевлення. Бог каже: сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя.”

47. “Що таке приниження людини?”

48. “Будь-яка недосконалість принижує. Бездушність принижує. Зла воля принижує, як і відсутність доброї волі. Принижують спроби підкорити душу матеріальним законам, що приречені на невдачу, бо тіла живуть і мають жити за матеріальними законами, а душі доброю волею Бога звільнені від недосконалості матеріального світу, природи та суспільства. Принижує будь-яка дискримінація душі за матеріальними ознаками, наприклад, матеріальності чи нематеріальності носія душі, числа душ в одній, належності чи неналежності до тих чи інших груп, за іншими відмінностями у житті тіла, переконаннях, власності, популярності, соціальних зв’язках, класі, расі, кольорі, гендері, віці, статусі, місцезнаходженні, мові, релігії, за недосконалостями тіла, оскільки кожним недосконалим тілом володіє досконала душа. Принижують марні спроби підкорити, пошкодити або знищити душу жорстокістю до тіла. Принижують гріхи: брехня, насильство, безумна войовничість, страх, жадібність, прив’язаність; гординя, тобто, протиставлення свого чужому, демонізація інакших; індивідофобія, тобто, побоювання самотності та одинаків. Є багато інших форм приниження, таких, як ворожість, зневага, обман і самообман, наклеп, знущання, тортури, вбивство, богохульство, агресивність, нетерпіння, невігластво, неуважність, некрасивість, незручність, непослідовність, безнадійність, безперспективність, невірність, свавілля, ницість, безвір’я, помилки, примхи, ірраціональність, безумство, безвілля, хвороби, страждання, смерть. Ми знаємо багато імен зла. Проте зло принижує лише матерію, тілесну оболонку. Зло не принижує людську душу, священну суть найвищої цінності людини. Душа людини абсолютно досконала. Через душу людина підноситься до нескінченності безгрішного буття Бога”.

49. “Хіба життєвий досвід не підказує, що люди грішні?”

50. “Мудра людина бачить у своїх та чужих гріхах віддзеркалення недосконалості матерії. Із досконалою душею та з Божою допомогою я спокутую матеріальні гріхи, творю досконале життя.”

51. “Чи не занадто добре ви думаєте про людей?”

52. “Як би добре ми не думали про людей, завжди треба думати ще краще. Віра в себе має бути безумовною для утвердження найвищої цінності людини. Знання проблем людського життя не має сенсу без доброї волі, пошуку рішень у досконалості та життєдайній силі людської душі. Всі сумніви у добрій сутності людини є матеріалістичними, тому недосконалими. Матеріалізм корисний для пізнання та удосконалення недосконалого матеріального світу, для примноження добробуту. Не можна вдаватися до матеріалізму, щоб принизити людину, бо це гріх: негідно зневажати душу через нематеріальність. Бог допомагає матеріалістам самовдосконалюватись, Бог благословляє їхнє раціональне мислення та емоційний інтелект, хоча їх сліпа довіра чуттєвості відволікає від прийняття доброї волі Бога. Святе письмо попереджає про деяких матеріалістів: зло може об’єднати двох чи більше людей, розчинити їх особистості, отруїти їх душі жагою приниження. Матеріалісти схильні вірити лише недосконалим відчуттям, жити заради недосконалих почуттів, підміняючи людяність – буття душі – біологічними та соціальними стереотипами. Вони вважають, що про душу турбуються лише діти та наївні фантазери, не дорослі, тому відповідальна особа має бути простою частиною надособового суспільства і не може знаходити радість у егоїстичній індивідуальній душі, яка, напевно, навіть не існує. Такі забобони виказують захопленість спогляданням природної матерії, спорченість гріхом, слабкість зв’язку досконалої душі матеріаліста з недосконалим тілом, відчуття матеріальної обмеженості. Душа уособлює добру волю, розум; суть людяності смішно шукати в бездушних тілах та їх натовпах, керованих почуттями та інстинктами, бо душа важливіша за все. Якщо хочеш добре посміятися, спитай Бога, як почувається, і відчуй відповідь: надприродно. Посміхнись і будь доброю людиною, перш за все однією душею”.

53. “Хіба не почуття об’єднують людей?”

54. “Почуття – це реакція тіла, частина природи, недосконалого матеріального світу. Тому почуття можуть нести зло. Добра воля душі спрямовує людське життя, удосконалює почуття з розумом, фантазією, бажанням досягти успіху, змінювати життя на краще, творити прекрасний світ. Доброю є спільнота, благословенна Богом, коли Бог об’єднує людей у співпраці та спілкуванні з Богом. Безумному об’єднанню, стадності, властива недосконалість. Бог допомагає людям долати стадність. Інстинкт стадності, тобто потяг бути частиною якоїсь спільноти, нібито більш значущої, ніж сама людина, слід сприймати як дикий ухил. Матеріалісти можуть не погоджуватися, але переконання і вчинки однієї людини не менш важливі, ніж переконання та вчинки двох та більше людей. Особа і спільнота – однакові душі, рівноцінні й рівноважні, що живуть в гармонії; тому спільнота однієї душі є добрим суспільством. Права, інтереси, воля спільноти та права, інтереси, воля особи однаково важливі. Віра однієї душі така ж сильна, як віра мільйонів. В ідеалі, особистість ближча до Бога, ніж спільнота, оскільки спільнота є посередником, а Бог надає перевагу прямому спілкуванню – безпосередньому, а не посередньому; медитації, а не медіації. Навіть диво колективного одкровення Бог творить у відповідь на індивідуальні молитви. Досконалий Бог уособлює найвищу цінність людини, а недосконалі спільноти іноді намагаються зневажити людину, тим самим принижуючись до богохульства. Мудра людина стримує егоїстичне прагнення домінувати та альтруїстичне прагнення жертвувати як однаково недосконалі прояви безумного стадного інстинкту”.

55. “Що таке спільнота?”

56. “Спільнота, або суспільство – душа будь-якої сукупності душ. Людські об’єднання, групи, зв’язки. Суспільство досконалого початку – це Бог. Суспільство одної душі – це суверенна особистість, автономна індивідуальність. Власність є спільнотою володіння. Сім’я є суспільством спільного життя. Дружба є спільнотою любові. Діалог є суспільством спілкування. Наука є суспільством знань. Ринок є суспільством торгівлі. Проект є суспільством своєї мети. Організація є суспільством власної місії. Суспільство є спільністю душ, тіл, явищ та об’єктів, спільним простором досконалої свободи, благословенної Богом.”

57. “Як ви спілкуєтесь з Богом?”

58. “Я молюся Богу всіма думками та діями, я знаходжу відповідь Бога в кожному результаті, висновку та наслідку. Кожна людина безпосередньо молиться Богу, що надихає одкровення у відповідь. У діалозі з Богом людина творить Бога і Бог творить душу людини. Людське спілкування з Богом вічне, істинне диво. Все моє життя є спілкуванням однієї душі з Богом.”

59. “Ви впевнені, що спілкуєтесь саме з Богом?”.

60. “Спілкування з Богом – диво, істинне одкровення без сумнівів. Знай, що це прояв віри. Можеш критикувати мої переконання, таємність і славу дива, все одно я хранитиму віру.”

61. “Чому різні люди кажуть різне зі слів Бога?”

62. “Будь-який переказ істини недосконалий, бо спотворюється його матеріальною формою. Всі матеріальні форми недосконалі, відчутна природа недосконала. Людина має стверджувати істину краще і краще, щоб стверджувати істину досконало, в тому числі у святому письмі, слові Божому. Досконале життя у пошуку душі, прагненні Божого одкровення. Бог дарує людині істину в абстрактному одкровенні. Людина наповнює слово Боже власною вірою, мудрістю, знаннями, досвідом, почуттями та думками, як підказує душа. Святе письмо поклоніння людині абстрактне та умоглядне, бо направляє кожну душу прямо спілкуватися з Богом. Краса універсальності не обтяжена зайвими деталями у слові Божому, святому письмі однієї душі”.

63. “Як знайти душу?”

64. “Скажи собі: душа – це я! Це моя добра воля! Вір в себе і твори добро. Володій собою. Будь собою.”

65. “Як бути собою?”

66. “Декларуй і реалізуй суверенітет особистості. Відмежуй свідомість від зла, відмовся від поганих намірів та дій. Долай недосконалості всесвіту, контролюй тіло, радій серцем, грай думками, дбай про чистоту почуттів, поводься розумно. Не лінуйся, люби кожну людину, що потребує твоєї любові. Перемагай злі сили, навіть всупереч їх популярності. Не бійся бути досконалою душею. Твори добро, кожну душу і кожне тіло веди до кращого життя. Вір в себе, зберігай вірність собі, володій собою. Продовжуй себе до нескінченності Бога. Живи своїм умом і показуй всім приклад. Будь творцем кращого людяного світу.”

67. “Як вдосконалювати життєвий простір?”

68. “Людина повинна творити добро і жити добром. Присвяти себе чесному життю, пошуку і досягненню свого щастя у волі, вірі, любові та пізнанні. Твори душевні спільноти, досягай благополуччя та примножуй душі в сім’ях, рухай проекти і організації для особистого успіху та спільного блага. Досконала воля міняє недосконалий світ на краще. Бог благословить людську творчість і порядність.”

69. “Як зберегти віру?”

70. “Бог каже: думай, мрій, черпай натхнення з символа віри. Коли страшно, гірко, нудно, коли розчарований, хворий, безсилий, коли віра слабшає – читай символ віри, святе письмо. Користуйся словом Божим у кожну мить життя. Прояви добру волю. Проси істину в Бога подумки, застосуй розум і уяву, щоб зрозуміти Божі відповіді на твої питання. Пам’ятай, що слово Боже не у мовленні, а в тиші. Впізнавай символ віри у чистому аркуші паперу. Прояви мудрість, і з Божою допомогою зумієш прочитати істину в усьому сущому.”

71. “Щиро сповідую душевну релігію.”

72. “Вір в себе!”

1. Спілкування з Богом

1.1. Бог відповідає на віру.

1.2. Кожна душа прямо являє Бога. Думай заради Бога. Говори з Богом. Дій заради Бога. Ти молишся, і Бог відкриває істину. Зберігай натхнення, держи себе в руках, май добру волю і чисту свідомість, щоб заслужити дар одкровення.

1.3. Ідеалізація і творчість є кращими молитвами Богу.

1.4. Спілкуючись з Богом, людина творить Бога. Спілкуючись з людиною, Бог творить досконалу людську душу. Диво віри продовжує людську душу до Бога.

1.5. Питай у Бога істину та прозріння. Ділися почуттями і сумнівами, сповідуйся. Бог благословляє щирість. Бог являється у мріях. Одна віра, одна душа дозволяє чути голос Бога і мудро розуміти одкровення.

2. Осмислення, вшанування і дарування святого письма

2.1. Святе письмо – слово Боже, подарунок Божий кожній людині. Місія однієї душі – поширювати та реалізувати слово Боже. Даруй святе письмо, радь кожній душі вірити в себе так багато разів, як душа забажає, при зустрічі, вітанні та прощанні, на початку доброї справи, на свято і щодня. Читаючи слово Боже, ми спілкуємось з автором. Розуміючи його по-своєму, ми стаємо співавторами.

2.2. Регулярне читання та осмислення святого письма допомагає віруючим зберігати мудрість, вести моральне життя, правильно спілкуватись з Богом. Прояви віру, вшануй святе письмо доречними цитатами і роздумами в добрих текстах та виступах – Бог любить правду.

2.3. Шануй перше одкровення, символ віри, що оспівує душевність. Обіцяй поклонятися людині, щиро сповідувати душевну релігію.

2.4. Читай символ віри, святе письмо. Думай, мрій, черпай натхнення зі слова Божого. Коли страшно, гірко, нудно, долаючи розчарування, хворобу, безсилля, коли віра слабшає – читай символ віри. Живи прекрасною вірою, словом Божим благословляй кожне місце як людський дім.

2.5. В обрядах поклоніння людині святе письмо, коло або чистий аркуш як символ віри представляють слово Боже, досконалий початок душі, джерело правди.

3. Проповідь

3.1. Твори добро, допомагай повірити в себе кожній людині.

3.2. Проповідуй поклоніння людині. Проповідь прикрасить будь-яку подію: свято, початок і кінець життєвого циклу, народження та смерть. Розповідай про сутність найвищої цінності людини і укріплюй істинну віру душевним словом. Поширюй святе письмо та власні декларації з питань віри та їх впливу на життя. Відкрито молися.

3.3. Бог може покликати кожну душу бути проповідником віри в найвищу цінність людини.

4. Сповідь і спокута

4.1. Сповідь – це довірительне, таємне спілкування на будь-яку тему у будь-якій формі. Всі учасники сповіді повинні тримати зміст сповіді в таємниці, поки інше не продиктує їх спільна добра воля.

4.2. Людина може сповідатися про добру волю чи погані наміри і просити поради для самовдосконалення. Проповідники поклоніння людині приймають сповідь і дають добрі поради.

4.3. Особа, що скоїла зло, має спокутувати гріх, сповідуватись і просити прощення у постраждалих, відшкодувати збитки, прийняти відповідальність чи понести покарання відповідно до законів та звичаїв суспільства. Не обов'язково розповідати про гріх, краще розповісти про спокуту. Проповідники поклоніння людині приймають сповідь про гріхи, дають поради і благословляють спокуту.

4.4. Кожна душа може сповідуватися безпосередньо Богу.

4.5. При сповіді тримай символ віри.

5. Благословення творчого життя, успішних дій та об’єднань

5.1. Досконале життя, творення щастя, волі, віри, любові та пізнання, допомога людям, створення спільнот, діяльність та успіх є добро. Бог благословляє спільне благо у формі суверенної особистості для віри в себе, сім’ї для творення життя разом, групи для доброї єдності, організації для доброї місії та будь-які інші душевні спільноти для активного поклоніння людині.

5.2. Чесні віруючі творять добро в осмисленій, свідомій приватній та публічній діяльності з розумною метою, з повагою до особистих і спільних інтересів. Чесні віруючі уникають гріховної стадності, не принижують себе прагненням розчинити свою особистість у колективі або агресивно домінувати над колективом.

5.3. Бог благословляє віруючих мудрістю одкровень та суджень добра і зла.

5.4. Проповідники поклоніння людині допомагають віруючим вільно спілкуватися з Богом, мудро приймати та реалізувати Божу волю.

5.5. Бог і проповідники поклоніння людині благословляють віруючих творити добре життя, успішні дії та об’єднання.

6. Судження добра і зла

6.1. Обряд визначення добра і зла здійснює душа – хранитель віри за правилами Кодексу судження добра і зла. Метою судження добра і зла є рішення та вказівки на основі морального закону, істинних фактів і досконалих міркувань щодо явища, яке оцінюється як добро чи зло, або залишається невизначеним.

6.2. Моральний закон поклоніння людині вказує підтримувати добро і утримуватись від зла. Все добро утверджує найвищу цінність людини. Все зло принижує людину.

7. Одушевлення та нагадування

7.1. Людина може одушевляти явища, ділитися вірою і випромінювати віру, щоб утвердити найвищу цінність людини.

7.2. У обряді нагадування встановлюється стійка пам’ятка сили віри та боротьби зі злом.

7.3. Судіть добро і зло перед нагадуванням боротьби зі злом.

8. Посмішка та оплески

8.1. Посмішка – найпереконливіший доказ того, що душа існує та дає мені віру!

8.2. Посмішка та оплески – способи підтримки добра та боротьби із злом, зокрема, з нудьгою. Посміхайся частіше. Це спосіб зближення душ. Плескай в долоні, коли хочеш показати підтримку добра.

8.3. Поки зло слабке, його можна здолати думкою, словом, посмішкою. Війну іноді можна перетворити на жарт надприродною силою душі людини. Творіння добра в такий спосіб є одним з важливих моральних принципів.

9. Духовні ініціативи, спеціальні ритуали, енергетичні фонди і творення чудес

9.1. Людина шанує кожну душу, починаючи зі своєї. Питай душу про все, що хвилює. Проси душу про гідне чудо і заслужи здійснення дива. Слухай душу.

9.2. Віруючі можуть здійснювати будь-які духовні ініціативи поклоніння людині, благословенні Богом через одкровення. Кожна душа здатна творити дива. Досконалі бажання збуваються; не бажай конкретного – бажай ідеального. Допомагай Богу, і Бог допоможе тобі. З Божою допомогою все добре стає можливим.

9.3. Проповідники можуть здійснювати спеціальні ритуали за правилами, указаними Богом через одкровення. Виконання досконалих рішень хранителя віри є спеціальним ритуалом душевної спільноти.

9.4. Хранитель віри керує фондами душевної енергії для створення, використання, обміну та збереження священних цінностей. Хранитель віри визначає свята, символи, цілі та орієнтири на певний час чи для певної діяльності. Хранитель віри удосконалює форму святого письма зі збереженням змісту слова Божого, здійснює інші спеціальні ритуали у душевній спільноті.

9.5. Спеціальні ритуали виконуються проповідниками, зокрема, хранителями віри за Божими правилами святого письма та одкровення заради загального блага, з’ясування та утвердження істини, визначення подальшого шляху розвитку душевної релігії.

10. Покликання хранителів віри та проповідників, заснування душевних спільнот

10.1. Бог безпосередньо кличе хранителів віри та благословляє на утворення душевних спільнот. Душевною спільнотою може бути суверенна особистість хранителя віри.

10.2. Бог безпосередньо та через душу – хранителя віри кличе проповідників поклоніння людині і благословляє священно служити одній душі.

10.3. Добра воля хранителя віри з Божого благословення визначає форму життя та порядок участі у душевній спільноті, власну місію і призначення.

10.4. Участь людини у душевних спільнотах, інформація про чисельність та діяльність душевних спільнот за доброю волею може зберігатися в таємниці.

1. Бог вказує моральний закон душевної релігії: явища, які утверджують найвищу цінність людини, мають визнаватися добром і об’єднуватися; явища, які принижують людину, мають визнаватися злом і анулюватися. Явища, не оцінені як добро або зло, визнаються невизначеними.

2. Бог вимагає чесного процесу моральної оцінки будь-яких явищ, відчутних чи уявних. Досконале моральне судження виявляє правдиву, розумну і сильну волю викрити та подолати зло, благословити та розвинути добро.

3. Метою судження добра і зла є рішення та вказівки на основі морального закону, істинних фактів і досконалих міркувань щодо явища, яке оцінюється як добро чи зло або залишається невизначеним.

4. Якщо явище визнано добром, судження може вказувати розвинути та поширити явище. Якщо явище не визнано добром, судження може вказувати перетворити явище у добро. Якщо явище визнано злом, судження може вказувати подолати явище.

5. Судити можна будь-яке явище. Для судження добра і зла явище має бути назване своїм ім’ям із повним дослідженням всіх фактів та ідей, які можуть вплинути на моральну оцінку явища.

6. Добро і зло судить хранитель віри, створюючи душевну спільноту процесу судження з пустого суспільства до спільноти навколо оцінюваного явища. Хранитель віри приймає рішення щодо вибору явища, учасників, матеріалів та процедури процесу. Будь-яка душа може творити душевну спільноту процесу судження добра і зла чи брати участь у процесі, особисто представляючи себе у власній або дружній особі. Хранитель віри може дозволити чесні форми відчуженого представництва.

7. Процес судження добра і зла починається, рухається та закінчується діяннями хранителя віри та інших душ. Заяви про процесуальні діяння утворюють матеріали процесу, такі як судження, рішення, ініціативи, заперечення, міркування, докази фактів та будь-які інші доречні документи. Хранитель віри складає та поширює матеріали процесу з повагою до інтересів кожної душі та спільноти, зберігаючи таємницю сповіді.

8. Щоб ініціювати процес судження добра і зла, хранитель віри або будь-яка душа описує явище для судження, дотичні душі, факти та ідеї. Вирішуючи почати чи продовжити процес, хранитель віри приймає належну ініціативу, планує подальший процес та спілкується з обраними учасниками. Будь-яка душа може просити взяти участь або відмовитися від участі у процесі; Хранитель Віри приймає чи відхиляє таку ініціативу, залежно від розумної необхідності. Хранитель Віри може викликати душі, організувати діалог та сповідь, ставити питання про факти та ідеї, створювати фонди душевної енергії для оплати витрат на процес та вчиняти будь-які інші добрі діяння для досягнення досконалого судження. Учасникам може бути вказано відшкодувати витрати душевної енергії на процес; їх подальша участь, включаючи доступ до рішень, суджень та інших матеріалів процесу, може бути обмежена до виконання вказівок Хранителя Віри.

9. За результатами процесу судження добра і зла Хранитель Віри виносить попереднє чи остаточне судження іменем Бога, в якому стверджує істинні факти та досконалі міркування, визначає стан моральної оцінки явища та дає розумні вказівки відповідно до морального закону. Хранитель Віри може винести остаточне рішення про відмову судити неправильно описане явище.

10. Хранитель віри надає рішення та судження учасникам процесу, іншим обраним душам та спільнотам. Рішення та судження можуть вільно публікуватися без перекручень, якщо не вказано інше. Хранитель віри може переглянути будь-яке рішення чи судження за ініціативою про виправлення будь-якої суперечності; якщо оспорюване судження або рішення було остаточним, процес судження добра і зла може бути продовжений.

1. Нагадування втілює вірну пам’ять, світиться вірою, кличе творити добро і долати зло. Нагадування допомагає побороти гріх невігластва та інші гріхи, спричинені поганою пам’яттю. Поки зло слабке, його можна здолати думкою, словом, посмішкою. Нагадування звертається до людських душ у надії на розуміння та співчуття, створює мир як чистий аркуш для спілкування з Богом, що живе у кожній душі.

2. Обряд нагадування здійснюється за умов спілкування з Богом, доброї волі душі, судження добра і зла, подолання зла. В умовах нагадування Бог надихає віруючих знайти в душі добру форму нагадування і спосіб здійснення обряду.

3. Формою обряду нагадування може бути яке завгодно стійке явище на основі слова Божого.

4. Хранитель віри може зобов’язати дотичні душі оплатити душевною енергією витрати на обряд.

5. Нагадування продовжується у добрих умовах та формах.

6. Нагадування має припинитися, якщо умови та форми обряду вичерпані чи викрита їх недосконалість.

7. Нагадування може припинитися, якщо виявлена добра пам’ять і солідарність, засвідчена добра воля до творчості та спротиву злу, викликане співчуття, пробуджена душа і відновлено зв’язок душі з Богом.

Преамбула

Додержуючись досконалого розуміння і доброї пам’яті; з повною відповідальністю перед Богом як людським ідеалом і природою буття; з повагою до моральних та правових зобов’язань; усвідомлюючи недосконалість матеріального світу зламних речей, смертної плоті, оманливих почуттів; беручи до уваги реальність, досвід дій, взаємодії та наслідків; володіючи свободою і правами людини; керуючись доброю волею, розумом, совістю, честю і гідністю; стверджуючи природне невідчужуване, незаперечне володіння собою; вільно формуючи свій ідеальний світ на власний розсуд, на основі власної творчої віри, думок, слів, уявлень, рішень, переконань, знань та ідей; надихаючись божественним одкровенням, явленим мені через досконалу душу; керуючись вірою в себе – Я мудро проголошую цю декларацію, яка визначає найважливіші, основоположні принципи мого існування, життєвої автономії як вільної душі та суверенної особистості.

Стаття 1. Самоцінність

Я декларую існування, самостійну та абсолютну цінність моєї душі як єдиного джерела, міри та структури всієї моєї матеріальної та ідеальної реальності. Мій внутрішній світ, сформований доброю волею, є ідеальною реальністю. Мої думки та уявлення існують, мої рішення є вчинками у ідеальній реальності, яка існує відповідно до моєї волі. Мій внутрішній світ відкритий тільки для мене, для інших – тільки з моєї згоди. Мій зовнішній світ поза здійсненою волею, відчуття тіла є матеріальною реальністю. Думки, висловлені будь-якою людиною, наслідки будь-яких дій для мене матеріальні явища. Ідеальна та матеріальна реальність – однаково важливі основи моєї власної, самоцінної реальності.

Стаття 2. Душевність

Я є душа в ідеальній реальності. Як душа, я маю форму тіла в матеріальній реальності. Автономна душа контролює тіло. Моя душа – джерело і центр моєї реальності, творець та захисник досконалості. Ідеальна душа робить доброю матерію. Силою віри я одушевляю усе мислиме і відчутне, освоюю душевні спільноти творенням та участю. Я визнаю, що всі душі рівні та незліченно цінні, безмежні та єдині в одній душі Бога, джерела всіх душ, продовження людини через душу до нескінченності.

Стаття 3. Моральність

Я прагну бути добром і творити добро. Добро є досконалістю, зло є недосконалістю. Душа є добро. Суверенітет особистості є добро. Все, що ставить під сумнів або порушує суверенітет особистості, є зло. Я декларую свою здатність самостійно судити добро і зло, керуючись вірою в душі та словом Божим.

Стаття 4. Свобода

Я нічим не обмежуюсь у творенні та здійсненні доброї волі, але мудро приймаю закономірні наслідки. Суверенітету особистості неможливо зректися. Тільки я представляю себе і організую своє представництво у спільноті з іншими душами. Я виявляю на практиці дійсні закони природи та суспільства, творю і виконую досконалий закон душі та долаю недосконалий закон тіла.

Стаття 5. Власність

Я повністю володію собою. Вся влада наді мною належить мені. Я особисто володію ідеальною реальністю своєї душі. Я особисто володію матеріальною реальністю мого тіла, включаючи моє життя і мою власність. Я володію універсальною реальністю, спільним надбанням всіх душ, об’єднаних в одній душі Бога. Власність реалізується з розумом та доброю волею, підтримуючи моральний і правовий мир при створенні, збереженні, застосуванні, зміні та обміні власних явищ. Бог благословляє людське право володіти реальністю, якщо людина дотримується обов’язку підтримувати добро і стримувати зло, турбуватися про все суще, практикувати безпечну свободу і уникати конфліктів. Всесвіт, все нескінченне суще належить людині.

Стаття 6. Солідарність

Я поважаю і люблю кожну душу в моєму житті, прагну досконалої згоди з усіма душами, взаємного розуміння і співчуття. Я визнаю людиною всяку душу, яка декларує суверенітет особистості, і будь-яке тіло, яке потенційно може бути людиною. Я люблю солідарність, об’єднання душ у спільноті заради спільної мети, творення загального блага. Я засновую душевні спільноти та беру в них участь. Я розглядаю будь-яке об’єднання як спільну власність об’єднаних душ, джерело спільної душевної енергії щастя кожної індивідуальної душі. Мені належить кожна спільнота, до якої я належу. Моя участь у групі означає володіння групою. Як суверенна особистість, я індивідуальне суспільство, душевна спільнота моїх зв’язків з людьми. Ніякі форми суспільства, ніякі події не можуть позбавити мене володіння суспільством. Я завжди залишаюся собою у солідарності з кожною душею. В інтересах моєї суспільної безпеки я маю право розірвати нестерпні зв’язки із будь-яким суспільством, яке зневажає чи порушує суверенітет особистості. Я також залишаю за собою право активно сперечатися з неправдою та боротися проти зла для збереження добрих соціальних зв’язків. Я самостійно обираю власний шлях боротьби за добро згідно із доброю волею і здоровим глуздом.

Стаття 7. Мудрість

Я поважаю непорушність суверенітету особистості кожної людини так само, як поважаю непорушність власного суверенітету. Ніщо у цій декларації не може тлумачитись як приниження будь-якої людини. Суверенітет особистості не може бути виправданням злих думок та вчинків, оскільки тою мірою, якою особа мислить і чинить зло, ця особа перестає бути людиною. Ніщо у цій декларації не може тлумачитись як заперечення розумних законів природи чи суспільства. Ніщо у цій декларації не може тлумачитись як внутрішня суперечність або заперечення здорового глузду. Суверенітет особистості не виправдовує матеріального чи духовного безладу і плутанини та небезпечних зловживань власною свободою. Кожна душа та душевна спільнота, декларуючи свій суверенітет особистості, вільно володіє і користується словом Божим, а також протидіє гнобленню та узурпації душі, претензіям на виключне володіння словом Божим. Людина вільна створювати та змінювати власні декларації особистого суверенітету для досконалого, зрозумілого і практичного проголошення ідеальної індивідуальності.

1. Основи

1.1. Душевна спільнота є суспільство однієї душі.

1.2. Метою душевної спільноти є досконалість.

1.3. Душевну спільноту веде у досконалість Бог шляхом одкровень, явлених хранителю віри або явлених учасникам та благословенних хранителем віри.

1.4. Душа – хранитель віри представляє душевну спільноту, діє від імені душевної спільноти, спрямовує діяльність та благословляє добру волю душі учасників.

1.5. Суверенітет душевної спільноти доповнює суверенітет душі учасників, як спільна душевна енергія, досконало сформована суверенною душею хранителя віри.

1.6. Душа хранителя віри покликана Богом через одкровення.

2. Діяння

2.1. Душевна спільнота вільно діє у межах добра, розуму та чесності.

2.2. Душевна спільнота творить добро і поширює віру в найвищу цінність людини, не розраховуючи на любов чи вигоду.

2.3. Душевна спільнота може утримуватися від проведення масових та публічних заходів і діє, передусім, через доторки душ, індивідуальні контакти, приватне богослужіння.

2.4. Душевна спільнота заохочує самостійні духовні практики учасників, надає перевагу письмовій та електронній формам спілкування і взаємодії.

2.5. Душевна спільнота здійснює всі обряди, передбачені словом Божим.

2.6. Діяння та надбання душевної спільноти захищені таємницею сповіді, якщо інше не благословила душа – хранитель віри.

3. Участь

3.1. Душевна спільнота об’єднує душі учасників спільністю участі. Спільність може установлюватися, продовжуватися і припинятся заради загального блага, за доброю волею душі учасників та хранителя віри.

3.2. Учасники зі статусом проповідників проводять релігійні обряди, поширюють слово Боже і власні декларації віри, моляться та складають потрібні віруючим молитви, допомагають здійснювати добру волю Бога і хранителя віри, провідної душі серед проповідників.

3.3. Кожна душа може взяти участь у душевній спільноті. Хранитель віри благословляє добрий, розумний порядок участі.

3.4. Душа – хранитель віри залучає та відлучає учасників, обирає і відсторонює проповідників для удосконалення душевної спільноти. Спільна згода має зберігатися.

3.5. Учасники душевної спільноти мають доступ до слова Божого, підтримують спільноту і діють з благословення хранителя віри. Хранитель віри може надавати учасникам додаткові привілеї та вказівки.

4. Надбання

4.1. Душевна спільнота формує власне надбання, фонди душевної енергії, необхідні для досконалої діяльності, включаючи інформацію, документацію, предмети священного обряду, матеріали судження добра і зла та інші духовні цінності. Правила функціонування фондів душевної енергії встановлює хранитель віри.

4.2. Душевна спільнота приймає внески, включаючи звернення та сповіді, та відповідає згідно із словом Божим та рішенням хранителя віри.

4.3. Зверненнями, що заслуговують на увагу і діалог, є повідомлення, прохання, скарги та поради стосовно життя душевної спільноти.

4.4. Сповіддю є секретне спілкування, таємниці якого не розкриваються без згоди всіх душ учасників сповіді.

4.5. Хранитель віри організує доступність, збагачення та збереження надбання душевної спільноти на Божий і свій розсуд, з довірою між душами учасників спільноти.

5. Культура

5.1. Душевна спільнота здійснює традицію і обряди святої культури людинопоклонництва за доброю волею учасників.

5.2. Душевна спільнота дає віруючим слово Боже, релігійну інформацію та предмети святої культури.

5.3. Душевна спільнота планує та організує релігійне життя, оголошує святими душі, явища, часи і місця, враховуючи проекти та пропозиції віруючих.

5.4. Душевна спільнота веде місіонерську та проповідницьку діяльність, поширює віровчення в усіх добрих формах із застосуванням священної техніки, благословенної Богом, автономних систем і просторів поклоніння людині, одушевлених досконалими програмами святих роботів – духовних творінь людини, які звільнюють творчу душу від обтяжливих робіт.

5.5. Кожна добра діяльність душевної спільноти є релігійним обрядом.