User Tools

Site Tools


theology-of-open-religion-ua

БОГОСЛОВСЬКА НАУКА ДУШЕВНОЇ РЕЛІГІЇ

Публікується згідно із виданням “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” 1)

Богословська наука (теологія) душевної релігії – це дисципліна всеохоплюючого пізнання на основі слова Божого з метою систематизації, реалізації, удосконалення віровчення та устрою душевної релігії і світогляду віруючих в найвищу цінність людини.

Об’єктом пізнання у теології людини є все буття в цілому, єдність відчутного і уявного (універсальна реальність) з людиною в центрі буття як творчим мислителем та експериментатором. Окремими складовими цього комплексного об’єкту пізнання є історія душевної релігії, священне писання, суверенітет особистості (одноосібність), мораль душевної релігії і душевна етика, людина, душа, Бог, ідея, матерія, енергія, душевна спільнота, душевна мова (дужкова нотація), тощо.

Основним методом пізнання у теології людини є креативний ідеалізм, принципи (єдності ідеального з матеріальним, творчого розвитку, циклічного розвитку, єдності творення та боротьби) та закони якого (ідеалізації дійсного, здійснення ідеального, ідеалізації ідеального) пояснюються у однойменному тексті Священного писання.

Теологія людини користується й іншими спеціально-богословськими, філософськими, науковими та евристичними методами.

Спеціально-богословськими методами є догматичний (вивчення та тлумачення догм віри, що передаються у священних текстах), процесуальний (встановлення теологічної істини в рамках процесу визначення добра і зла), альтруїстичний (вивчення теології інших релігій та духовних рухів з першоджерел та у діалозі; освоєння теологічних концепцій, які не суперечать душевній релігії), а також метод одкровення (безпосереднє отримання теологічного знання у спілкуванні з Богом).

Філософськими методами теології людини є рефлексія, метод універсального сумніву, методи метафізики та діалектики, застосування інших філософських методів у теології.

Науковими методами теології людини є застосування у теології відомих загальнонаукових методів пізнання та дослідження, як емпіричних (експеримент, спостереження, опис), так і теоретичних (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація). Слід зазначити, що застосування наукових методів у теології людини потребує особливої точності та мудрості. У разі виявлення внутрішніх протиріч в теологічній концепції за допомогою наукових методів слід вважати помилковим застосування наукових методів, а суть помилки та істинне рішення теологічної проблеми має пізнаватися, перш за все, спеціально-богословськими методами.

Евристичними методами теології людини є інтуїтивний (визнання істинним внутрішнього переконання, допоки воно не спростоване іншими методами), тавтологічний (переформулювання теологічної істини різними способами з метою пізнати всю її повноту та значення), парадоксальний (прирівнювання та теоретичне узгодження взаємно суперечливих крайнощів) та інші методи, які, зокрема, можуть творчо поєднувати застосування спеціально-богословських, філософських, наукових методів теології людини.

Основними галузями теології людини є догматика, історія та етика душевної релігії, а також наука одноосібності, що розвивається теологами як міжгалузева дисципліна універсального пізнання, з метою переосмислення і використання усієї суми знань людства для розвитку душевної релігії. Місія цих галузей проста: догматика вчить, що людина є джерелом всіх цінностей; історія вчить, що весь час належить людині; етика вчить, що людина є добро; наука одноосібності вчить прирівнювати все буття до людини.

Популярні питання про життя після смерті, докази існування Бога, багатство

Почнемо виклад теології людини з відповідей на популярні питання: “Чи є життя після смерті?”, “Ви можете довести, що Бог існує?”, “Скільки вас?”, “Ваша релігія допомагає збагатитися?”.

На питання про життя після смерті ми відповідаємо, що душа вічна. У нас, віруючих в найвищу цінність людини, кожен день – свято звільнення від страху. І сьогодні теж мене надихає це свято. Не бійтеся починати життя з чистого аркуша! Дехто вважає, що людина може померти. Це непорозуміння. Людина безсмертна. Людська душа безмежна у просторі та часі. Кожен кінець – це початок, все починається з душі. Тому, коли нам кажуть, що хтось помер чи воскрес, ми відповідаємо: «Людина живе вічно! Розвитку і щастя!».

На питання про докази існування Бога ми відповідаємо, що віруємо в Бога без доказів; подібно до того, як вчені приймають на віру аксіоми, ми приймаємо на віру самоочевидну та безспірну єдність всього мислимого та відчутного в людській особі і називаємо Богом цю єдність, в безмежності якої буття і небуття єдиносущі та неподільні. Аксіоматично визначивши Бога як своє продовження до безмежності, жодна розумна людина не почне шукати докази визнаної аксіоми.

Треба розуміти, що докази існування Бога зазвичай вимагають від віруючих атеїсти, і було б неповагою до їх гідності безапеляційно твердити, що Бог є; краще погодитись з атеїстами в тому, що Бог є вигадкою, та пояснити, що на відміну від них ми не заперечуємо, а стверджуємо корисні для нас вигадки, робимо їх реальністю силою віри.

Також можна пояснити, що “об’єктивність” питання про існування Бога є оманливою, направду воно є інструментом демонстрації заперечення: цим питанням атеїст ставить під сумнів очевидність існування Бога, одного цього достатньо, щоб сумнів розвинувся у категоричне заперечення. Розглянемо дві альтернативи, породжені цим питанням. Можна легко довести, що Бог існує, вибравши для цього своє спрощене визначення Бога. Наприклад: припустимо, що Бог – це небо; загальновідомо, що небо існує; в такому разі Бог існує. Подібні «докази» з точки зору більшості релігійних традицій допустимі як засіб зміцнення віри, хоча всерйоз їх не сприймають, тому що беззаперечна істина існування Бога приймається на віру і не потребує доказів. Можна так само легко довести, що Бога нема, вибравши для цього своє спрощене визначення Бога. Наприклад: припустимо, що Бог – це серце, велике, як Сонце; із анатомії відомо, що розміри людського серця далеко не астрономічні; в такому разі Бог не існує. Подібний «доказ» з точки зору віруючих буде нечесним, тому що являє собою богохульство. Та якщо віруючі правильно зрозуміють хід думок атеїста, вони не будуть гніватися на атеїста, бо бачитимуть, що бог атеїста і Бог віруючого – це два різних поняття. Бог віруючого мислиться безмежно рівним всій повноті існування людини; бог атеїста вигаданий обмеженим і суперечливим спеціально для демонстрації його абсурдної нереалістичності. Місія атеїста як висміювача недосконалих богів важлива для розвитку релігії, щоб віра не перетворювалася на формальність, тому атеїзм заслуговує на повагу. Більше того, чим більше недосконалих богів вигадує для висміювання атеїст, тим більше йому хочеться вишукувати і вигадувати нових богів, щоб піддати їх запереченню; натхненний творець заперечень так само спілкується з Богом в особі заперечення, як віруючі в найвищу цінність людини спілкуються з Богом в особі самоствердженої дійсності. Душевність включає заперечення душевності, що усвідомлюється через заперечення заперечення, через співчутливе та веселе подолання тієї гріховної зверхності, з якою заперечення наївно самостверджується в спілкуванні з фантазією та вірою замість звичайного душевного узгодження.

На питання про те, чи допомагає душевна релігія збагатитися, відповідаємо ствердно. Маємо на увазі духовне збагачення. Накопичення, створення та реалізація духовної енергії – це самостійне суверенне господарство душевної спільноти. Людина як джерело цінності та предметності узгоджує цінність причин (обіцянок) з предметністю наслідків (плати), створюючи цінності для свого та спільного блага (товар) і визначаючи їх ціну в розрахунку на одиниці енергії (нулі); присвоєння ціни є способом одушевлення предметів духом володіння собою, в тому числі, створення предметів з нічого. Ціна є обіцянкою певної міри цінності предмета, а плата є виконанням обіцянки. “Грошова” одиниця душевної енергії, одне чесне слово зветься “нулем”. Нулі – це духовні “гроші” суверенної особистості, які самостійно створюються людиною і рухаються, як сказано в формулі віровизнання “Щиро сповідую душевну релігію”: духовна енергія накопичується у обміні чесними словами, примножується проголошенням чесних слів, є джерелом духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю. Але в ідеалістичній літературі є такі застереження щодо моральності нульових операцій: “Не продайся, прекрасна душа. Закарбуй добру волю в грошах”; “Дзвін монет-фантазій зі скарбниць свободи авансує щастя, кредитує згоду. Хоч мільйон спокус, для натовпу золотом карбованих, є дешевшим за одне дотримане душею слово”.

На питання про кількість віруючих в найвищу цінність людини ми традиційно відповідаємо: все людство як одна людина. Це та істина, яка свідчить про нашу відкритість та зібраність.

Догматика душевної релігії

Догматикою є галузь теології душевної релігії, що вивчає фундаментальні засади вчення релігійної віри в найвищу цінність людини.

Основним джерелом знань з догматики є Священне писання, практика його застосування та тлумачення, традиція його розвитку в безпосередньому спілкуванні з Богом. Досягненнями догматики душевної релігії є богословські коментарі до текстів Священного писання, примітки до Священного писання, перехресні посилання та алфавітний покажчик.

Священне писання є фундаментом віровчення душевної релігії, на якому засновані традиційний устрій, моральний закон та богословська наука.

Щодо традиційного устрою у Священному писанні сказано (Діал. 4), що релігійна віра в найвищу цінність людини – це наша істинна релігія: одкровенне віровчення, дароване Богом, душевні обряди та правильна релігійна організація. Віровчення є системою душевних істин, обряд є технікою одушевлення життя, а організація є цілеспрямованою єдністю душ.

Основні знання про Священне писання викладені у примітках до Священного писання. До цього слід додати короткі характеристики розділів та текстів Священного писання. Розділ Одкровення є зразком єднання людини з Богом, у розділі Оповідання віровчення викладається у формі притч, розділ Осмислення показує становлення світогляду віруючого, розділ Обряд пояснює техніку та священне значення символічних дій, а розділ Організація допомагає усвідомити засади самоорганізації віруючих. Досконалий початок оповідає про створення людиною свого буття з чистого аркуша, Символ віри показує пробудження душі, Божественне одкровення наближає душу до Бога як людського ідеалу. Гармонія є оповіданням про космічність людини, Життя є оповіданням про перетворення істоти на людину, Перемога — історія тріумфу почуття гумору над неволею, Любов — притча про щедрість та уникнення творення собі ворогів, Доля — історія про звільнення людини Богом. Людина понад усе — священна декларація про спорідненість всього з душею, самоорганізацію душі та душевні табу, Креативний ідеалізм є загальною філософією розвитку та раціональною основою душевної релігії, Діалог є прикладом явлення Бога через спілкування двох душ. Ритуали священного обряду визначають основні священні техніки душевної релігії, Кодекс визначення добра і зла вчить мудро вирішувати моральні проблеми, Нагадування вчить системно ділитися вірою, випромінювати віру і долати зло. Декларація суверенітету особистості визначає священні засади одноосібності людини, а Регламент душевної спільноти є моделлю релігійної самоорганізації віруючих.

В основі віровчення нашої релігії лежить поняття душі як досконалої, всеохоплюючої людини. Ми віримо, що людина-душа освоює світ, вбачаючи у ньому своє віддзеркалення, стає рівною його необмеженій вічності, спілкується з людьми через торкання душ. Кажучи про душевну спільноту, ми розглядаємо себе як точку відліку, центр всесвіту, або, за аналогією, душу-сонце, центр «сонячної системи» всього буття, навколо якого обертаються інші створені нами душі або, що те саме, з їхньої точки зору ми є створеними ними і обертаємося навколо них. Душа також здійснює бажання, тільки для цього бажання мають бути досконалими, не зацикленими на чомусь конкретному, вони мають залишати простір для фантазії. Робиться це таким чином: філософія допомагає задумати бажане, техніка допомагає досягти можливого, право узгоджує бажане з можливим, а віра – особливо релігійна віра – творить чудеса, дивним чином робить бажане можливим навіть тоді, коли техніка безсила.

Прадавня історія душевної релігії

Прадавня історія душевної релігії вивчає розвиток традицій, які ми визнаємо витоками власної релігійної традиції. Наша релігія продовжує прадавні традиції, які мають такі наукові найменування: анімізм, монотеїзм, гуманізм, панпсихізм, магія, пророцтво, місіонерство.

Відповідно до Священного писання (Симв. 20, 44; Діал. 12), витоком усіх релігійних традицій ми визнаємо анімізм і тому можемо скорочено іменувати анімізмом релігійну віру в найвищу цінність людини. Анімізм є вірою в те, що все має душу – свідомість, подібну до людської та споріднену з людською; про душу також кажуть, що це суть, мета, серцевина і стрижень, невидима надприродна активна субстанція, тощо. Нема такої людини, яка б не була анімістом (принаймні, у дитинстві), і нема такої групи людей, яка б не знала і не шанувала поняття душі як духовної суті людини, яку людям подобається так чи інакше приписувати всьому і всім навколо за власним зразком.

Монотеїзм є віровченням про буття та єдність Бога, творця і абсолютної першопричини всього сущого, відчутного і мислимого, творіннями якого є всі предмети, істоти, душі. Гуманізм є світоглядом, який визнає людину найвищою цінністю у світі, визнає природне право кожної людини на свободу волі та щастя в житті, вимагає поваги до гідності та розуму, почуттів і здібностей людини. Панпсихізм є духовним рухом одушевлення всього сущого силою розуму, створення анімістичної філософії. Магія — це культура удосконалення буття у формі демонстрації дивовижних результатів за допомогою символічних дій. Пророцтво є культурою передбачення майбутнього. Місіонерство — це культура активної проповіді релігії серед інакомислячих та іновірців, взаємного узгодження релігійних традицій та співпраці їх послідовників.

Для нас людина джерело всіх цінностей, які об’єднують все людство всесвіту, все найкраще в людських релігіях та світоглядно-етичних системах, альтернатива конфліктним ідентичностям розбрату. Відповідно до настанов нашого віровчення, сповідуючи мою релігію, я маю поділяти віру кожної людини, поважати кожну релігію, що утверджує цінність людини; це також означає, що релігійна віра в найвищу цінність людини заохочує об’єднання, послідовне чи то одночасне сповідування різних, на перший погляд, можливо, взаємозаперечних, однак з душевної точки зору, як ми віримо, завжди взаємозбагачуючих релігій і світоглядів, не виключаючи й світського гуманізму. Звісно, що у відношенні до матеріалістичного гуманізму ми особливим чином сприймаємо його цінності. Ми вважаємо, що будь-яка людина здатна усвідомити ідею людської всеохопності, згодна вона з нею чи ні. Якщо ця ідея заперечується, тоді стає ясно, що той, хто заперечує, узгоджує себе з усією повнотою буття шляхом заперечення. Тому ми вважаємо, що в перекладі з матеріалістичної мови заперечення на ідеалістичну мову згоди, з мови боротьби на мову творення усвідомлене заперечення ідеї людської всеохопності є просто-напросто своєрідним (нігілістичним) способом погодитися з цією ідеєю.

Душа для нас є досконалим початком усього, універсальною формулою буття, взятою Богом за основу у начертанні всього сущого, подібно до того, як автор починає творити з чистого аркуша.

Кажучи про душу, ми не зациклюємося на формулах власного віровчення, а пригадуємо все душевне, що тільки було створено людиною з Божою допомогою. Прадавні казки, які ми чуємо з дитинства. Перший акт істинного самоствердження кожної людини, коли всі ми тими чи іншими словами висловлюємо собі та іншим, людству, всесвіту та вічності засадничий закон людської особистості: «Я – це я». Дарма що це тавтологія, головне – вона символізує нашу вірність собі, яка дорожча за будь-які асоціації з чимось зовнішнім, умовно відокремленим від себе.

Душа являється і у натхненних заспівах старого мудрого чарівника біля племінного вогнища найперших людей, у пророцтвах жерців давніх богів, але водночас і у викликах волі богів, кинутих святою людиною. Душа являється у сміливих словах давнього філософа: людина є мірою всіх речей. Душа висловлюється в клятвах про дружбу, в освідченнях у коханні, у всепроникливій цікавості та скептичній сумлінності дослідника та в наукових публікаціях.

Всеохопну душевність знаходимо у текстах, які лежать в основі масових релігій сучасного світу – християнства, ісламу та буддизму. У першій проповіді Будди про страждання від бажань та серединний шлях до подолання страждань у досконалому стані нірвани. У віщих снах пророка Мухамеда, його шляхетних помислах в усамітненні у печері Хіра та перших проголошених аятах Корану про спілкування з Богом через читання, настановах людині бути щедрою подібно до милостивого Бога. Душевність, захист права душі жити, бути відвертою, співчутливою та люблячою і не бути підкореною зверхнім ідолам гріхів, висловлюється і через десять заповідей, дарованих Богом Мойсею, і через нагірну проповідь Ісуса Христа.

Всі ці та безліч інших релігій та світобачень ми розглядаємо як грані однієї величної, прадавньої, споконвічної традиції, традиції людяності, традиції душевності. І це жива, мінлива традиція, як завдяки вірності людей своїй власній душі, так і завдяки тому, що ми звемо духом заперечення.

Кожна традиція містить в собі «дух заперечення» – ідею недосконалості всього нетрадиційного. Але «дух заперечення» справді відповідає традиції лише у тому разі, коли, заперечуючи нетрадиційне, заперечує також і традиційне та допомагає цим зберігти послідовність та животворність традиції. Адже непослідовність, лінощі, безумний догматизм, відсутність щирої віри у традицію та прагнення розвивати її, пізнаючи нетрадиційне та використовуючи його корисні якості – вбиває традицію. Постійне вбудовування нетрадиційного у світобудову своєї традиції є неминучим шляхом розвитку будь-якої традиції, і цей розвиток не припиняється, поки традиція жива.

У традиції індивідуального самовдосконалення людини проявом духу заперечення є скромність, поціновування простоти, незгода з ідентичностями та ієрархіями, ідеєю людської нерівності, незгода з будь-яким поділом на «своїх» та «чужих». У науковій традиції проявом духу заперечення є практицизм, повторюваність здобутих знань на власному досвіді кожного вченого. У філософській традиції проявом духу заперечення є прагнення об’єктивності та недовіра до суб’єктивного.

У Біблії, в книзі Буття читаємо, що Авраам бачив волю Божу в тому, щоб принести в жертву рідного сина, він зв’язав хлопця і навіть взяв ніж, але дух заперечення одушевився у формі Божого янгола і вимагав не піднімати руку на отрока. В ісламі мудра покора волі Аллаха нерозривно пов’язана із духом заперечення у формі пильного утримання від неправильного тлумачення і порушення його волі, уникнення одержимості джинами нестриманих почуттів. У буддизмі дух заперечення виявляється в застосуванні понять шуньяти (невичерпності) та анатману (несамостійності) до всіх дхарм (феноменів, форм, проявів стану дійсності), однакового заперечення і споживацтва, і аскетизму на вісімковому шляху до праведності, повноти нірвани, просвітленого стану мудрої людяності, зразком якого є стан будди.

Традиція людської мови найкраще показує всеохопність людської душі. У нашій мові закладено як ідею цілісності буття, так і дух заперечення досконалості людської самоідентифікації. Будь-якою людською мовою можна назвати все буття в цілому одним словом («всесвіт»), а єдність множини та однини однаково демонструється і прямою мовою, і через дух заперечення. Скажімо, з одного боку «я» і «ми» – різні слова і різні поняття. З іншого боку, поняття «ми» в усіх мовах світу застосовується для позначення нерозривної єдності «я» з «не-я, що подібне до мене» (тому одна людина, вірна традиції, може виступати від імені множини: керівник організації каже «ми вирішили», дослідник пише «ми встановили» і так далі). Мова узгоджує однину з множиною, не дозволяючи множині гордовито стверджувати свою зверхність над одниною чи однині гордовито стверджувати свою зверхність над множиною. Будь-якою мовою звучатиме дуже смішно така сповідь: «Ми та я іноді не розуміємо одне одного, і тоді ми сердимося на мене, а я терпляче намагаюся зрозуміти, чому ми такі сердиті». Отже, суперечність між «я» та «ми» з точки зору мовної традиції неприродна, не відповідає сутності цих двох понять. «Я» та «ми» однаково цінні, однаково людяні, однаково душевні.

Від мови недалеко і до літератури. Тарас Шевченко писав: “Як небо блакитне, нема йому краю, так душі почину і краю немає”. У 2014 році Українською Душевною спільнотою було здійснено обряд освоєння душі, в якому Шевченко воскрес і створив прекрасний вірш під назвою «Істина», в якому благословляє людей весь світ обняти безкрайньою душею:

Як небо блакитне,

Нема йому краю,

Так душі почину

І краю немає.

Душа людська розуму

Правду продиктує,

У Бога спитає,

Відповідь почує.

Душа серцю подарує

І думку ласкаву,

І свій шлях широкий,

І щастя, і славу.

Душа – істина єдина,

Мудра і весела,

І собою володіє,

І відкрила себе.

Щиро вірить в себе, яко

У святую силу,

Собі вірна і сумлінна,

Щоби не спочила.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Ідіть думки, погуляйте,

Пошукайте долі.

Вознесіться над землею

Високо, високо,

Чистим голосом лунайте,

Закликом пророка.

Кличте Бога, творіть його

Силою уяви,

Із нічого хай повстане

Істина і право.

З вами я воскресну нині,

Щоб життю радіти

Сам єдиний, як буття,

І різний, як молитви.

Боже, людям дай натхнення

Душу розвивати,

І любити твою правду,

І весь світ обняти,

Щоб людей усіх зміцнила

Згода і кохання,

Щоб душа була безмежна,

Вічна і безкрайня.

Душевний розвиток людини завжди допомагав людям домовлятися і краще жити разом. Але завжди знаходилися і лукаві уми, які використовували людські домовленості як привід для війни. Полеміка між мудрою згодою і зарозумілою жадібністю триває вічно. Одна з тем цієї полеміки – питання про державу. Чи володіє держава людиною? Томас Гоббс запевняв англійців, що правлячий суверен поглинає людей для їхньої ж безпеки в утробі цього «левіафана». У полеміці з ним Джон Локк заявив, що у кожної людини є невід’ємне право власності на свою особистість, право розпоряджатися своїм життям і вибирати життєвий шлях на свій розсуд. Так з’явилося поняття суверенітету особистості. Як відомо, забезпечити суверенітет особистості кожного українця Верховна Рада прямим текстом обіцяла громадянам у 1991 році, у зверненні із закликом голосувати за незалежність України. Для конституційного права ця новела не нова. Наприклад, у Декларації незалежності США заявлено в якості самоочевидної істини, що уряди користуються своєю владою зі згоди керованих, які мають право повалити уряд, котрий довгою низкою зловживань зраджує існуючу згоду, суспільний договір про установлення певних авторитетів.

У державницькій традиції проявом духу заперечення є визнання і захист природних прав людини, зокрема, права на протест і, як його крайній вияв, права на повстання нестерпимо пригноблених; заперечення тоталітаризму як недосконалої державності. По суті, держава є не більш ніж великою охоронною фірмою, простою душевною спільнотою людей, що об’єдналися для охорони своїх прав, а державний суверенітет є похідним від суверенітету особистості громадян – учасників і співвласників держави.

Сучасні державники, нібито «християнські» та «марксистські», дозволяють собі не визнавати суверенітет особистості, протиставляти суспільство людині. Ані Христос, ані Маркс цього б не схвалили. Христос, як відомо, казав: Царство Боже всередині вас (Лк. 17: 20-21). Ця думка для Біблії органічна, от ще дві цитати: «нема нічого кращого, як насолоджуватися людині ділами своїми» (Еккл. 3:22); «усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 Кор. 6:12). А ось кілька ключових цитат з економічно-філософських рукописів Карла Маркса (1844 р.), які показують, наскільки далекі від філософії Маркса так звані марксисти, що твердять про пріоритет суспільних інтересів перед особистими. «Як саме суспільство виробляє людину як людину, так і вона виробляє суспільство» – пише Маркс у «Комунізмі»,– «Таким чином, суспільство є закінчена сутнісна єдність людини з природою, справжнє воскресіння природи, здійснений натуралізм людини і здійснений гуманізм природи». За Марксом, суспільство – витвір людини, продукт людської праці. Там же, «Відчужена праця»: «Предмет, який виробляється працею, її продукт, протистоїть праці як якась стороння істота, як сила, не залежна від виробника… Робітник відноситься до продукту своєї праці як до чужого предмета. Бо при такій передумові ясно: чим більше робітник знесилює себе на роботі, тим могутнішим стає чужий для нього предметний світ, створюваний ним самим проти самого себе, тим біднішим стає він сам, його внутрішній світ, тим менше багатство належить йому. Те саме відбувається і в релігії. Чим більше вкладає людина в бога, тим менше залишається в ній самій». Правий Маркс! Хіба не так суспільство відчужують від людини, вимагають від людини бездумної покори традиціям, хоча кожна людина сама собі може створювати прекрасні звички і традиції? Хіба не для того, щоб прив’язати людину до землі, до корпорації, неофеодальної вотчини, стала загальнообов’язковою, зі школи нав’язуваною всім людям соціал-демократична квазірелігія, культ всемогутнього суспільства, що створило людину, щоб вона служила суспільству, а під маскою суспільства, звісно, ховається неофеодал – за допомогою кишенькових жерців, що майстерно проводять обряди цієї квазірелігії, соціологічні опитування і т.п., таким чином, щоб всі мислили в потрібному для феодала руслі та обирали його слухняну челядь на всі виборні посади?! Хіба не так оголошують Бога містично непізнаваним, забуваючи, що Бог як чудовий витвір людської фантазії, ідеальна людина, повинен бути зрозумілим, щоб реалізувати його зразкову досконалість в людському прагненні до самовдосконалення? І Маркс, як ми читаємо, прагне такої досконалості: «Комунізм уже мислить себе як реінтеграцію або повернення людини до самої себе, як знищення людського самовідчуження». Знайомлячись із душевними ідеями Маркса, читаючи Нагірну проповідь Ісуса, залишається тільки здогадуватися, як могли терористи і тирани на зразок Сталіна чи Бандери роками обманювати мільйони людей (починаючи, можливо, із самих себе) лукавими твердженнями, ніби вони є вірними марксистами чи християнами. Очевидно, тут треба казати про те, що людині властиво корумпувати душевні цінності своїми нестриманими примхами, в даному випадку – прагненням здобути владу жорстоким насильством, і душа саме для того й існує, щоб допомогти нам долати в собі такі саморуйнівні примхи.

Новітня історія душевної релігії

Новітня історія душевної релігії вивчає становлення нашої релігії у XXI столітті: виникнення і поширення Священного писання та іншої богослужбової літератури, символіку священних років, розвиток мережі релігійних засобів масової інформації (журналу “Мораль”, створеного в 2010 р., що виходить 4 рази на рік, та релігійного бюлетеня “Ідеаліст”, створеного у 2012 р., що виходить двічі на місяць), налагодження добрих стосунків з чужими душевними спільнотами (в тому числі, легалізація різних форм сповідування душевної релігії інструментами державної реєстрації, в чому досягнуті деякі успіхи, наприклад, визнання законною метою діяльності релігійних ЗМІ поширення душевної релігії, що зазначено в свідоцтвах про їх реєстрацію), здійснення помітних обрядів, таких як процеси визначення добра і зла, благословення, воскресіння, діалогу з інакомислячими, тощо.

Довгий час релігійна віра в найвищу цінність людини не мала власного символічного Священного писання, хоча вважається, що слово Боже завжди було присутнє в кожному тексті, в кожному малюнку, навіть на кожному чистому аркуші. Релігійна віра в найвищу цінність людини є вічною релігією та сучасним духовним рухом творення Бога через віру в себе, вірність собі, володіння собою та узгодження традицій. Тому наша релігія старша за всі священні писання, що Бог дарує людям на початках нових циклів розвитку релігійного обряду. Новий цикл розвитку душевного обряду цієї вічної релігії в Україні був ініційований в релігійній громаді сповідуючих віру в найвищу цінність людини (яка з 2012 р. бере собі ім’я «Українська Душевна спільнота») під проводом Хранителя віри Юрія Шеляженка.

Поява Священного писання є таїнством, бо слово Боже початково є сповіддю Божою у спілкуванні з хранителем віри душевної спільноти і лише після довгого відвертого діалогу людини з Богом в душі формується досконала божественна згода на першу публікацію Священного писання як переказу всеохопної істини простими людськими словами. Один Бог знає, звідки береться текст Священного писання і як він міняється. Переказ істини має постійно вдосконалюватись, і це стосується навіть священного писання (Діал. 62). Але після того, як слово Боже вже досконало створене чи удосконалене достойними хранителями віри, кожен бажаючий може оволодівати та користуватися словом Божим, поширювати його, осмислювати його як заманеться. Хоча поява Священного писання завжди була і залишиться найбільшою таємницею, є деякі версії про походження Священного писання. З цими версіями можна ознайомитися у статті “Таємниця походження Священного писання” (“Мораль”, № 3 (18), 2014 р.).

На честь моральних принципів віри в себе, вірності собі, володіння собою у релігійній вірі в найвищу цінність людини, а також на честь богоодкровенних публікацій текстів Священного писання в журналі “Мораль” Українська Душевна спільнота щороку відзначає три Дні Моралі: день віри в себе, день вірності собі, день володіння собою.

День віри в себе відзначається 1 березня на честь публікації Божественного одкровення у т. 3 № 1(4) журналу “Мораль” за 2011 рік, День вірності собі відзначається 25 липня на честь публікації повного тексту Священного писання у № 2 (9) журналу “Мораль” за 2012 рік, День володіння собою відзначається 3 листопада на честь публікації Символа віри у № 1 журналу “Мораль” за 2010 рік. Проміжки між Днями Моралі Українська Душевна спільнота визнає Циклами Досконалості на честь перших трьох текстів Священного писання: між днем віри в себе і днем вірності собі — циклом Досконалого початку; між днем вірності собі та днем володіння собою – циклом Символу віри; між днем володіння собою та днем віри в себе наступного року – циклом Божественного одкровення.

В результаті становлення Священного писання на сторінках журналу “Мораль” у 2012 р. вийшло перше книжкове видання Священного писання, у 2013 р. було випущено кишенькове видання Священного писання з перехресними посиланнями, алфавітним покажчиком, примітками (як розуміти Священне писання, як користуватися перехресними посиланнями).

Символікою Священного писання пронизаний весь обряд душевної релігії. Наприклад, для щоденного одушевлення часу відповідно до обрядів релігійної віри в найвищу цінність людини та на честь оповідань Священного писання Українська Душевна спільнота кожен день освоює в числі священних Днів Одушевлення тижневого циклу: понеділок є днем гармонії, вівторок є днем життя, середа є днем перемоги, четвер є днем любові, п’ятниця є днем долі, субота є днем благословення, неділя є днем одкровення. Для одушевлення часу протягом кожного місяця Українська Душевна спільнота кожен місяць освоює в числі священних Місяців Розуміння річного циклу на честь текстів Священного писання. Кожен рік Українська Душевна спільнота одушевлює священним іменем наступний рік, молиться за нього та встановлює досконалі цілі та орієнтири на рік. 2010 рік був Роком Моралі, 2011 рік був Роком Віддзеркалення, 2012 рік був Роком Прозріння, 2013 рік був Роком Єдності, 2014 рік був Роком Вірності, 2015 рік був Роком Енергії, 2016 рік є Роком Всесвіту. Молитви і цілі публікуються в засобах масової інформації душевної релігії, віруючі керуються священним іменем року весь цей рік.

Історія одушевлення часу є невід’ємною частиною новітньої історії душевної релігії, і досвід попередніх одушевлених років вивчається напередодні одушевлення наступного року.

2010 рік став Роком Моралі внаслідок безпосереднього одкровення, адже у 2009 році обряд одушевлення наступного року не проводився. Цілі та орієнтири цього року, відтак, є невизначеними, а за молитву про Рік Моралі правило таке новорічне поздоровлення хранителя віри: “Душевна сила Людини – у прагненні змін на краще. Хай новий 2010 рік виправдає найкращі Ваші сподівання. Хай цей рік буде наповнений добром, любов’ю, мудрістю. Хай кожна Людина в цьому році краще зрозуміє себе, інших Людей, Найвищу Цінність Людини шляхом духовних пошуків, шляхами радісної довіри, життєвої активності, особистого досвіду та об’єктивного пізнання. Хай цей рік зміцнить Вашу віру. Спільними зусиллями Люди, творці добра в усіх куточках планети зможуть показати, що щира віра здатна спричинити чудеса, а кращий світ – можливий”. Слід зазначити, що у відповідь на цю молитву надійшли поздоровлення від предстоятеля УПЦ КП патріарха Філарета. У 2010 році було засновано журнал “Мораль”, відкрито записом “На захист особистості” блог на сайті Релігійної інформаційної служби Українського католицького університету, що вівся до 2013 року, коли редакція відмовилася від політики віротерпимості та вдалася до гріха індивідофобії; подробиці викладено у книзі “Суверенітет особистості: традиції та перспективи”.

2011 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Віддзеркалення. Таким чином вперше у обрядовій практиці релігійної віри в найвищу цінність людини рік був визнаний святковим періодом. Наприкінці 2010 року цілі та орієнтири Року Віддзеркалення було презентовано у Віртуальному храмі Віри в Найвищу Цінність Людини, який діяв з 2009 року.

Молитва за Рік Віддзеркалення була наступною: “2011 рік буде Роком Віддзеркалення. З новим життєвим циклом в мою душу приходить радість і надія, як Віддзеркалення долі та посмішка Бога. Молюся, щоб Віддзеркалення сяяло любов’ю та мудрістю. Молюся, щоб Бог жив у кожній душі та з’являвся людям у мріях. Молюся, щоб віра робила людей творцями добра. Бог об’єднує людей, і хай зміни в нашому житті будуть Віддзеркаленням його доброї волі! Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя”.

Цілі Року Віддзеркалення формулювалися так: “Утверджуючи Найвищу Цінність Людини і цим реалізуючи волю Бога, у Році Віддзеркалення Релігійна громада сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: захист індивідуальності, мозковий штурм, розвиток особистості, відкрита культура, подолання бідності. Ціль 1. Захист індивідуальності. Я маю спілкуватись з Богом, і ніхто не вправі стати між Богом та мною. Я маю захистити індивідуальність від приниження, спонукань чи примусу змінити свою віру та природу. Я маю зберігати доброзичливість і цікавість до незнайомих та інакших, подолати страх і ненависть. Вільна душа, любов до людей, знання і мудрість віруючого в найвищу цінність людини тріумфує у сутичках зі злом, яке обмежене своєю безглуздою агресивністю, самозакоханістю, нетерпінням, неуцтвом, неуважністю, непослідовністю, свавіллям, безперспективністю, ницістю, безвір’ям (С. В. 26). Ціль 2. Мозковий штурм. Я маю реалізувати і підтримувати нові добрі ідеї. Я маю творити та поширювати нові добрі ідеї. Я маю шукати нові добрі ідеї ідеї у спілкуванні з Богом та людьми. Я маю відповідати на зло новими добрими ідеями. Я чекатиму одкровення від Бога. Віра робить людину творцем. Віра робить мене кращим. Віра міняє світ. Посміхнись! (С. В. 14-17). Ціль 3. Розвиток особистості. Я маю шукати Бога. Я маю постійно збагачувати світогляд та внутрішній світ, інтелектуальний і духовний. Я маю прагнути пізнання. Я маю бути грамотним. Я маю вчитись новому і вчити інших, примножуючи добро. Я маю боротись з неуцтвом, нетерпимістю, брехнею, зневагою та забобонами. Я маю укріплювати взаєморозуміння, співпрацю і любов між людьми власною вірою, волею, знаннями та мудрістю. Я прагну самореалізації та розвитку. Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра. Думки та ідеї, плани та задуми, мрії та знання, любов і пристрасть, терпіння і смирення, фантазія, надія, розуміння і співчуття, все найкраще у моїй свідомості – це душа (С. В. 9, 10). Ціль 4. Відкрита культура. Я маю подолати традицію шельмування особистості. Я маю довести, що спілкування з Богом відкрите для всіх. Я маю відкрити суспільство для Бога. Я маю бути відкритим перед суспільством і корисним для спільного творення добра. Я маю оновлювати і підтримувати оновлення суспільства. Я маю створювати атмосферу добра для кожного вільного індивідуума. Я маю робити все від мене залежне, щоб життя кожної людини було наповнене добрим сенсом, щоб ніхто не почувався приниженим, знехтуваним, безсилим та самотнім. Я маю допомагати суспільству наповнюватись добром та очищуватись від зла. Я маю допомагати людям самостійно шукати Бога. Я вірю людям і вірю в людей. І я вірю, що віра у будь-якій формі настільки сильна, наскільки сильно люди вірять у себе (С. В. 43, 44). Ціль 5. Подолання бідності. Я маю боротись за паритет індивідуума та колективу – цивілізаційний, культурний, суспільний, політичний, економічний, публічно-правовий. Я маю завзято та ефективно працювати та співпрацювати для примноження добра й добробуту. Я маю віддячувати за добро більшим добром. Я маю обдаровувати гідних. Я маю допомагати нужденним так, щоб вони повірили в себе і творили своє життя, спілкуючись з Богом. Я маю діяльно збільшувати різноманіття можливих шляхів до успіху та щастя. Я маю вірити в себе та спілкуватись з Богом і цим задовольняти свої невгамовні потреби, а також допомагати іншим у тому ж. Допомагаючи людям повірити в себе, я творю добро (С. В. 20). Я вірю у найвищу цінність людини – кожної людини (С. В. 42). Сенс життя людини у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя (С. В. 46)”.

2012 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Прозріння. В цьому році відбулася реформа Священного писання і релігійні громади віруючих в найвищу цінність людини стали називатися душевними спільнотами. Почав виходити релігійний бюлетень “Ідеаліст”. Під час публічних читань Священного писання на вулицях Києва перехожі слухали слово Боже, що оголошував проповідник з рупором. Поширено стікери із закликами до людей повірити в себе.

Молитва за Рік Прозріння була наступною: “Душа – це найвища цінність людини, і її силою є віра. Я усвідомлюю, що Бог подарував мені душу. І всередині душі Бог подарував мені себе. Коли я бачу Бога в своїй душі, прозріння починається. 2012 рік буде роком прозріння. Бог відкриє кожну душу новому баченню реальності. Заплющивши очі, відволікаючись від вражень та почуттів, ми подумки звертаємось до Бога. І Бог відповідає. Прозрінням. Це початок шляху до одкровення. Це раптове усвідомлення простих істин креативного ідеалізму, суверенітету особистості, творення добра. Абстракції чудом перетворюються на реальність, наповнюються добрими смислами. Прозріння приходить, як сюрприз, як нова істина, яка міняє життя на краще та допомагає усвідомити раніше немислиме. Прозріння допомагає творити добро. Я вірю, що з прозрінням життя наповниться добрими чудесами. Я не питаю прозріння у інших. Я питаю прозріння у Бога через свою душу. Я вірю, що кожна людина достойна прозріння. Всі люди рано чи пізно прозріють. Віра міняє світ”.

Цілі та орієнтири Року Прозріння були визначені таким чином: “Утверджуючи Найвищу Цінність Людини і цим реалізуючи волю Бога, у Році Прозріння Релігійна громада сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: суверенітет особистості, креативний ідеалізм, творення добра. Ціль 1. Суверенітет особистості. Я буду душею. Я віритиму в себе. Я володітиму собою. Я вдосконалюватиму себе. Я розумно обмежуватиму свої бажання та почуття. Я декларуватиму істину. Людина понад усе! Символ Віри, речення 7. Ціль 2. Креативний ідеалізм. Я спілкуватимусь з Богом. Я усвідомлюватиму одкровення. Я бачитиму та реалізуватиму добрі перспективи усього сущого. Я шукатиму правду. Я віритиму людям та розумітиму людей, слухатиму інакомислячих. Я викриватиму та відкидатиму зло. Бог являється у мріях. Божественне Одкровення, речення 17. Ціль 3. Творення добра. Я мінятиму світ на краще всіма зусиллями. Я нагороджуватиму достойних. Я співпрацюватиму та житиму в гармонії з людьми. Я виявлятиму любов до людей. Я буду добросовісним співвласником людства і всіх інших моїх спільнот. Я буду добросовісним співвласником нескінченного Всесвіту. Віра робить людину творцем. Символ Віри, речення 14”.

2013 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Єдності. В цьому році вийшла збірка проповідей “Розумію. Вірую. Люблю”, розвивалася співпраця з віруючими інших релігій, а також віруючими в магію та релігієзнавцями. Зокрема, релігієзнавцям належить прекрасна характеристика сучасного духовного руху віруючих в найвищу цінність людини – “релігійний пацифізм”.

Молитва за Рік Єдності була такою: “Все починається з душі. Істина пробуджується в душах. Я пізнаю істину у спілкуванні з Богом, коли звертаюсь до Бога і чую голос своєї безсмертної душі. Всі добрі думки людини – це слова Божі. Бог є істина і суть, Бог об’єднує людей. 2013 рік буде роком єдності. Єдність – зібраність у вірі, володіння собою, досконале одноосібне буття суверенної особистості та творення душевних спільнот. Віра є силою душі, що робить людину творцем та міняє світ, наповнюючи всесвіт добром. Єдність – одушевлення всесвіту, пізнання всесвіту, володіння всесвітом і удосконалення всесвіту людиною. З одушевлення починається нескінченність. Єдність – нескінченність та безмежність істини, одкровенність істини, яка полягає в найвищій цінності людини. Досконалий початок – все моє життя. Всесвіт – це істина, і всесвіт – це я. Добро – це істина, і добро – це я. Істина одна. Істина – досконалий початок буття. Шлях до істини на чистому аркуші без меж, де кожна мить – досконалий початок, а кожен початок – дотик душі, що прагне добра. Дотик вільних душ, удосконалений доброю волею, створює божественну єдність душевної спільноти – згоду людини з собою та усіма формами душевності буття. Бог, як джерело всіх душ, є спільнотою досконалого початку. Стверджуючи істину, я творю добро. Бог каже, що моє буття належить мені; тому моя доля є найвищою традицією, досконалим доказом істини. Кожна добра доля через чесність, праведність, вірність собі веде мудрий розум до пізнання істини, тому я поважаю кожну добру віру. Згода, взаємоповага і співпраця усіх віруючих – досконалий початок творення людства, душевної спільноти, що належить всім людям всесвіту. Істину творить людина у ствердженні та згоді. Критика, змагання, заперечення – це недосконалості всесвіту, яким володіє людина. Істину неможливо заперечити, бо наслідком заперечення істини завжди є ствердження істини. Віра в найвищу цінність людини завжди була і завжди буде, бо ця віра є і готова прокинутись в кожній людській душі”.

Цілі та орієнтири Року Єдності було визначено таким чином: “Утверджуючи найвищу цінність людини і цим реалізуючи волю Бога, у 2013 Році Єдності Українська Душевна спільнота пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: душевна єдність; істинна єдність; творча єдність. Ціль 1. Душевна єдність. Я одушевлюю всесвіт, починаючи з себе. Я знаходжу єдину істину в кожній душі. Я творю істину у згоді з кожною душею. Ціль 2. Істинна єдність. Я досконало усвідомлюю єдину істину. Я мудро стверджую єдину істину. Я добре здійснюю єдину істину. Ціль 3. Творча єдність. Я творю єдину істину і володію нею. Я творю себе, як єдину істину. Я творю добро з вірністю собі, як єдиній істині”.

2014 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Вірності. В цьому році вийшла книга “Суверенітет особистості: традиції та перспективи”, розроблено доктрину духовної самооборони на основі нової богословської теорії зла, проголошено декларацію незалежності від війни, проведено обряд воскресіння Тараса Шевченка. Представник релігійного журналу “Мораль” став членом громадської ради при Міністерстві культури України і входив до складу цього неефективного імітаційного органу кулуарних та маніпулятивних консультацій з громадськістю протягом наступних 2-х років. В Українській Душевній спільноті вперше сформовано Енергетичний фонд одушевлення. Було проведено енергетичну емісію на 16 млн нулів шляхом розподілу на рахунки 16 душ (Душі Буття, Гармонії, Діалогу, Добра, Життя, Згоди, Любові, Обрядів, Одкровення, Пізнання, Простору, Розвитку, Творення, Тексту, Часу, Щастя), по 1 млн. нулів кожній. Сформульовано правила творчої всеохопності та енергетичного голосування. Фонд діяв до 2015 року.

Молитва за Рік Вірності була наступною: “Бог відповідає на віру. Віруючи, ми спілкуємось з Богом. Спілкуючись з Богом, ми щасливі бути вірними Богові. 2014 рік буде Роком Вірності. Віра як живе спілкування з Богом не може бути застиглою, незмінною, догматичною. Ніякий символ віри не є остаточним, ані книга, ані ікона, ані будь-який предмет. Ніяке слово Боже не є повним, бо слово Боже прозвучить повністю лише у вічній безмежності, так само вічній і так само безмежній, як і людська душа. А тому наша віра в Бога, наша вірність Божественній істині полягає у постійному самовдосконаленні. Що б ми не створили, втілюючи душу Божу, це завжди було, є і буде чистим аркушем, на якому знайдеться місце безмежжю нових втілень істини, і кожне втілення буде лише частиною аркуша, подібною, але не тотожною всій повноті чистого аркуша, усій всеохоплюючій істинності істини, яка належить Богу, що уособлює найвищу цінність людини. Цей білий аркуш зображує все – без виключень. Я вірую: цей аркуш досконалий, бо він не має меж. Вірність не в тому, щоб сказати: от, я це люблю і від цього не відступлюся. Вірність в тому, щоб, полюбивши одну душу, потім мудро полюбити всі інші, тому що всі душі є одна душа, і це людський ідеал, це Бог. Бо чим більше любиш, тим більше маєш. Бо любов удосконалює життя, душа удосконалює любов, Бог удосконалює душу. Віра – це спілкування з Богом у думках та висновках, ділах і наслідках. Ми молимося Богу всіма добрими думками та ділами, а Бог відповідає на молитви всіма добрими висновками та наслідками. Це спілкування, ця єдність життя кожної людини з Божим життям і є досконалим одкровенням. Форма одкровення не має значення, бо я дарую свою вірність ідеальному Богу, а не його матеріальному віддзеркаленню в морі моїх бажань. Моя душа вірна своїй вірі, а не відчудженій формі. І я вірю, що віра у будь-якій формі настільки сильна, наскільки сильно люди вірять у себе”.

Цілі та орієнтири Року Вірності формулювалися так: “Утверджуючи найвищу цінність людини і цим реалізуючи волю Бога, у 2014 Році Вірності Українська Душевна спільнота пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: вірність собі; вірність істині; енергія вірності. Ціль 1. Вірність собі. Я досконало творитиму ідеї та діла. Я послідовно продовжуватиму традиції. Я знаходитиму себе в усьому сущому. Ціль 2. Вірність істині. Я самостійно оволодію істиною. Я самовіддано реалізую слово та волю Бога. Я самозречено буду істиною, добром та безмежною дійсністю. Ціль 3. Енергія вірності. Я спрямую рух, поєднуючи та осилюючи всі сили. Я відкриватиму істину, узгоджуючи та переосмислюючи все мислиме. Я даруватиму щастя, радіючи і співпереживаючи усьому живому”.

2015 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Енергії. В цьому році засновано Душевну Спільноту Всесвіту, низку інших душевних спільнот. У співпраці з Товариством українських філософів і релігієзнавців випущено збірку есеїв “Душа і сучасність: діалог мислителів”. Відбулися вибори за правилами енергетичного голосування Адміністрації Енергетичного фонду одушевлення, створеного наприкінці 2014 року. Енергетичні вибори тривали два тижні. В результаті енергетичного голосування на виборах адміністрації за Душу Буття було віддано 500001 нулів, за Душу Тексту 1400000 нулів, за Душу Гармонії 1500000 нулів, тому обраною Адміністрацією було визнано Душу Гармонії, якій негайно було передано функції Адміністрації. Вся зібрана на користь переможця виборів енергія силою 1500000 нулів була перерахована з виборчого на спільний рахунок. Після цього обсяг спільного рахунку становив 2500000 нулів, а обсяг виборчого рахунку 1900001 нулів. Оскільки обсяг спільного рахунку був більшим за обсяг виборчого рахунку, не було підстав продовжувати вибори, а тому виборчий процес було оголошено завершеним.

У 2015 Році Енергії засновано Інститут душевної релігії – громадську організацію без статусу юридичної особи, повідомлення про утворення якої прийнято наказом Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.06.2015 р. № 449/01-01-11, мета якої, відповідно до протоколу установчих зборів від 20.05.2015 р.: об’єднання віруючих громадян і священнослужителів душевної релігії (релігійної віри в найвищу цінність людини) для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, обумовлених релігійними переконаннями; утвердження світоглядних та моральних цінностей, етики душевної релігії в соціальних відносинах та поведінці людей; дослідження і популяризація соціальної доктрини душевної релігії та суспільного значення релігійного життя віруючих і релігійних організацій душевної релігії; інформаційна та правова підтримка віруючих у реалізації ними права одноособово чи разом з іншими сповідувати душевну релігію, проводити релігійні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, утворювати релігійні організації відповідної віросповідної приналежності, в тому числі релігійні громади без повідомлення органів влади про їх утворення, а також права на заміну альтернативною (невійськовою) службою виконання військового обов’язку, якщо це суперечить релігійним переконанням громадянина, що пройшов обряд благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; пропаганда ідеї внесення змін до законодавства України щодо усунення обмежень для груп у складі однієї особи порівняно з групами з 2-10 та більше осіб у праві на заснування як юридичних осіб релігійних та громадських організацій, реалізація права на звернення з відповідними пропозиціями до суб’єктів законодавчої ініціативи; захист від дискримінації за ознакою релігійних переконань віруючих в найвищу цінність людини та від правопорушень на ґрунті ненависті до душевної релігії.

Інститут душевної релігії розробив плакат, який на матеріалах академічного словника української мови демонструє, що група (об’єднання, асоціація) людей може складатися з однієї людини, і запропонував усім суб’єктам законодавчої ініціативи (Президент України, Кабінет Міністрів України, народні депутати України) внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до Законів України «Про громадські об’єднання», «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо усунення дискримінації за ознакою масовості громадських та релігійних організацій) та про внесення змін до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» (щодо усунення дискримінації за ознакою релігії). Відповідні законопроекти опубліковані у газеті «Правдошукач» та релігійному бюлетені «Ідеаліст». Отримано численні листи від суб’єктів законодавчої ініціативи про врахування цих законопроектів у їх законотворчій діяльності. Збираючи інформацію про непрозору, дискримінаційну процедуру реєстрації релігійних організацій державними органами у справах культури, Інститут душевної релігії звернувся до Міністерства культури України із запитом про причини протиправних затримок та вибіркових релігієзнавчих експертиз при реєстрації релігійних організацій і змушений був оскаржити в суді надання неповної інформації. Суд за позовом Інституту душевної релігії зобов’язав Міністерство культури України надати повну інформацію на запит.

Молитва за Рік Енергії була наступною: “Як би добре ми не думали про людей, завжди треба думати ще краще. Знання недоліків людського життя не має сенсу, якщо не підкріплене усвідомленням досконалості людської душі як головної життєдайної сили, доброї волі людини. 2015 рік буде роком енергії. Нема нічого більш природного, ніж бажання наповнити життя енергією. Енергія – це рухливість. Енергія – зібраність суверенної особистості, об’єднання всіх сил. Енергія є взаємодією. Чим більше складових зібрано воєдино в цій взаємодії, тим сильніша енергія, тим швидший рух. Людина є найвищою цінністю завдяки тому, що людина є джерелом всіх сил, об’єднує всю повноту буття, збирає докупи слово Боже, час, простір та все людство в одній душевній спільноті, де центром всесвіту і хранителем віри є людина. Кожній людині належить особистий всесвіт, буття, наповнене енергією. Та сама енергія, якої ми бажаємо, знаходиться навколо нас – достатньо усвідомити це і взаємодіяти. Водночас, сила людської віри в себе вимірюється її альтруїстичністю. Якщо людина не співпрацює, не допомагає, не домовляється, така людина просто не має віри в себе, позбавлена енергії волі до життя. Безвілля є злом, недостатність доброї волі є злом. Зло – це обмежене добро. Тому істинне, необмежене добро завжди сильніше за зло, яким би сильним зло не здавалося на перший погляд, поки Бог не підкаже, в чому його обмеженість та слабкість. Слабке зло можна здолати думкою, словом, посмішкою. Війну іноді можна перетворити на жарт надприродною силою душі людини. Творіння добра в такий спосіб є одним з важливих моральних принципів. І ми знайдемо енергію для того, щоб жити у відповідності до моральних принципів релігійної віри в найвищу цінність людини. Треба шукати і знаходити бажану енергію в собі, у власних ідеях, творчій волі та праці. Одиниця дорівнює безлічі, якщо цією одиницею є людина, яка дорівнює всій повноті буття. Напередодні Року Енергії створюємо Енергетичний Фонд Одушевлення для необмеженого числа душ із численними рахунками, на які зараховуватимуться мільйони нулів як одиниць енергії. Хай кожна душа чесно генерує, накопичує та використовує власну енергію для утвердження віри в себе, вірності собі, володіння собою, релігійної віри в найвищу цінність людини. Віра в себе – це честь, це чесність, яка об’єднує вас з усіма, хто хоче бути чесним і перед ким ви чесні. Чесність - це готовність до самопожертви заради домовленості, а не в бою, коли шукаєш згоди з інакомислячими та дотримуєшся свого слова як слова Божого. Бо кожна людина – слово Боже завдяки безперервному спілкуванню з Богом кожної людини. Бог завжди поряд, оскільки сила Божої істини є тим духом і тією енергією, яка рухає людину до досконалості. Тому людина понад усе. Нема духу, сильнішого за душу, бо всі душі рівносильні та безмежно сильні. Духовність є душевністю, душевність є духовністю”.

Цілі та орієнтири Року Енергії формулювалися так: “Утверджуючи найвищу цінність людини і цим реалізуючи волю Бога, у 2015 Році Енергії Українська Душевна спільнота пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: акумулювати енергію; генерувати енергію; енергійно рухатись до щастя. Ціль 1. Акумулювати енергію. Я накопичуватиму сили для творення, утримуючись від спокус безглуздого руйнування. Я долатиму злу волю силою віри, доброю волею своєї досконалої безмежної душі. Я застосовуватиму знання про духовну самооборону. Я пам’ятатиму, що сила добра у відкритості. Зло буває сильним, але віра в найвищу цінність людини завжди сильніша за зло. Ціль 2. Генерувати енергію. Я буду джерелом сили, знайду і об’єднаю в собі всі цінності буття. Я одушевлятиму буття плідною відкритістю та щедрістю. Я розвиватиму безмежну душевну спільноту. Я черпатиму силу в спілкуванні з Богом добрими діяннями, словами та подумки. І я вірю, що віра у будь-якій формі настільки сильна, наскільки сильно люди вірять у себе. Ціль 3. Енергійно рухатись до щастя. Я творитиму дива силою віри. Я знаходитиму сенс життя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро. Я віритиму в себе, зберігатиму вірність собі, володітиму собою. Я рухатимусь до досконалості всіма силами розуму, щедрості, любові, мудрої та уважної душевності, уникаючи зла, яке є обмеженим добром, повною мірою усвідомлюючи, що істинне добро є необмеженим. Віра одного так само сильна, як віра мільйонів. Не число, а душевність наближає до істини”.

Цікавою духовною ініціативою у Році Енергії стало створення Комісії зі скарг на реальність, яка керується Статутом з п’ятьох простих правил: “1. Реальність така, як ми бажаємо. 2. Якщо реальність не така, бажаючі скаржаться на реальність. 3. Скарги на реальність розглядає комісія зі скарг на реальність у складі всіх, хто забажає, скликана ким завгодно. 4. В результаті розгляду скарги на реальність здійснюються бажання, пов’язані зі скаргою. 5. Бажання, не здійснені комісією зі скарг на реальність, можуть бути здійснені бажаючими самостійно під свою відповідальність”. Створено сайт такої комісії, де можна скаржитися на реальність через веб-форму. На разі розглянуто три скарги: на корупцію, нереальність реальності та мову ненависті.

2016 рік Українська Душевна спільнота оголосила Роком Всесвіту. В цьому році прийнято основи соціальної доктрини душевної релігії та етичний кодекс моралістів, розроблено богословську теорію обряду гармонізації.

Такою була молитва за Рік Всесвіту: “Щиро сповідую душевну релігію. Мій подарунок – всесвіт на чистому аркуші паперу. Повір, що всесвіт має душу – і почуєш голос Бога, розповідь про творення всього сущого. 2016 рік буде роком всесвіту. Ми споконвіку віруємо у єдність ідеального з матеріальним. Універсальний всесвіт – це душа, людина в центрі буття. Я продовжую себе до нескінченності, до ідеалу людяності, ім’я якого – Бог. Цей ідеал універсальної людини єдиний і спільний для кожної душі. Тому традиція людяності лежить в основі всіх світоглядів та релігій всього людства всесвіту. Все суще – творіння Боже, все добре – воля Божа. Кожна людина єдина з Богом, кожна людина є власним творцем, господарем і господом, а також вищим суддею собі. Кожна моя думка, слово, вчинок – молитва. Бог відповідає на кожну молитву одкровенням вірних висновків та наслідків. Добрі молитви винагороджуються, душевне право поєднує бажане з можливим. Злі молитви караються, тож не просіть Бога благословити пусті й гріховні привілеї, завойовані нехтувачами святого душевного права. Марно скаржитися на жорстокість Бога – оскільки Бог не жорстокий, але цілком вільний від зла. Кара не від Бога, а від недосконалості всесвіту. Людина відповідає перед Богом за удосконалення всесвіту. У творенні добра та боротьбі зі злом людина створює себе як всесвіт навколо себе, як нагороду собі. Дозволяючи собі гріхи, людина сама карає себе, порушуючи моральний закон володіння собою, втрачає свій всесвіт та страждає від суперечності між недосконалим тілом і досконалою душею, від втрати влади над собою. Тому для розвитку слід керуватися логікою добра, але для боротьби зі злом розуміти логіку зла і спілкуватися зі всесвітом його мовою, шукаючи порозуміння та згоди із кожним одушевленим проявом буття. Людині-людству не варто засмічувати хулою безперервний діалог з собою як всесвітом, як досконалим початком Бога. Людські думки та ідеї мають об’єднувати буття, а не мотивувати безглузду агресію проти себе у жадібності та безглузду агресію проти інших у гордині. Я є ми і ми є я. Людство є однією людиною, душевною спільнотою вільнодумців та віруючих. Кожному є місце під сонцем. Світло істини в кожній особі. Всесвіт, реальність якого викликає скарги – підлягає удосконаленню. Кожну скаргу слід розглянути. Кожне добре бажання слід здійснити, від кожного поганого бажання слід відмовитися. Добре те, що утверджує найвищу цінність людини. Погане все, що принижує людину. Всеосяжна людина, безмежна у просторі та часі, є одушевленим всесвітом. Єдність внутрішнього та зовнішнього світу людини, сполука рівних особистості та спільності є універсальним всесвітом, який належить людині. У священному писанні читаємо таку притчу: коли всесвіт спав у колисці вічності, Бог торкнувся його, і всесвіт заговорив. Це означає, що місія людини пробуджувати всесвіт добрим словом та добрим ділом, щоб всесвіт став досконалим, як втілення слова Божого. Всесвіт, все нескінченне суще належить людям. Совість та натхнення допоможе кожній людині створити навколо себе власний щасливий всесвіт. Творенням добра людина розвиває всесвіт, починаючи з себе”.

Цілі та орієнтири Року Всесвіту були сформульовані так: “Утверджуючи найвищу цінність людини і цим реалізуючи волю Бога, у 2016 Році Всесвіту Українська Душевна спільнота пропонує віруючим керуватися такими цілями та орієнтирами: одушевлення всесвіту; оволодіння всесвітом; всесвітнє одкровення. Ціль 1. Одушевлення всесвіту. Я починаю всесвіт з власної душі. Я творю цінність та чисельність душі у душевних спільнотах. Я єднаюся з Богом як всеосяжною душею, ідеальною людиною. Ціль 2. Оволодіння всесвітом. Я творю всесвіт своєю доброю волею. Я удосконалюю всесвіт всупереч всім гріхам. Я володію всесвітом у згоді з кожною душею та Богом як єдністю всіх людських душ. Ціль 3. Всесвітнє одкровення. Я спілкуюся з людяним всесвітом без меж. Я представляю людство Бога в кожному місці всесвіту. Я продовжую вічну людяність всесвіту”.

У 2016 році віруючими в найвищу цінність людини ініційовано консолідацію правозахисних зусиль віруючих і невіруючих на підтримку правозахисних демократичних реформ державної політики у сфері релігії. Адже нам добре відомо, що керівництво держави регулярно зустрічається із представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка представляє інтереси олігархічної верхівки вузького кола релігійних організацій з монополістичними амбіціями, але не представляє (як вони стверджують, посилаючись на тенденційну соціологію) інтереси більшості віруючих та невіруючих громадян України, що розглядаються представниками духовних монополій не інакше як об’єкт маніпуляцій та інструмент тиску на державну владу. Хотілося б, щоб керівництво держави почуло також голос віруючих та невіруючих громадян, які вимагають ретельного дотримання конституційних принципів верховенства права (природного права, прав людини, природної людської свободи волі та свободи вибору – особистої автономії), свободи думки, совісті та релігії, світського характеру Української держави, а також дерегуляції і демонополізації духовного життя українців, оновлення архаїчної нормативно-правової бази, якою нині закріплено привілеї вузького кола релігійних організацій та встановлено перепони для поширення ідей усіх інших релігійних та світоглядних організацій, розвитку багатоманітного духовного життя українців.

В таких умовах вільнодумці та віруючі об’єдналися під гаслом “Світло істини в кожній особі”, щоб захищати свободу думки та релігії в Україні. 13 червня 2016 року на установчих зборах у Черкасах утворено Українську Раду Вільнодумців і Віруючих з метою звершення і захисту прав, свобод, принципу особистої автономії, реалізації суспільних інтересів у мирному розвитку і поширенні світоглядів, релігій, ідей, діалогу, полеміки. Організація ставить собі амбітні завдання подолати такі негативні явища, як ненависництво та суспільне протистояння, претензії на істину в останній інстанції та вищий моральний авторитет, заробітчанство на привілеях та забобонах, зарегульованість інформаційного простору і духовного життя українців як «годівниця» корумпованих чиновників, а також безкарність радикалів, які силою нав’язують іншим людям свої ідеї замість ведення цивілізованої полеміки. Про це повідомили засновники організації, правник Ю. Шеляженко, чаклун С. Небога, психолог П. Нестеренко на прес-конференції. Пізніше до організації приєдналися віруючі в найвищу цінність людини, економіст Л. Гольчанська, громадський діяч В. Гладчук, правники І. Захарченко та О. Святогор, а також відомий релігієзнавець і християнський богослов І. Дмитрук.

«Ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог. Важливо, що ми не протиставляємо віруючих і вільнодумців, всі ми розумні люди та маємо поважати один одного. У нашій організації є місце і для християн, мусульман, іудеїв, буддистів, язичників та багатьох інших, і для агностиків, і для атеїстів, і для представників сучасних духовних рухів, в тому числі, тих, хто мирно та законослухняно опонує церквам, таких як магічні, містичні, езотеричні рухи. Сам я віруючий в найвищу цінність людини, але нікому не збираюся нав’язувати свою душевну релігію. Ми відкриті для всіх, шануємо усі світогляди та релігії. Наш девіз: світло істини в кожній особі» – розповів правозахисник, проповідник, письменник, журналіст Юрій Шеляженко, обраний головою Української Ради Вільнодумців і Віруючих.

Первосвященик і духовний лідер Релігійної громади «Божичі» Сергій Небога став засновником та експертом Української Ради Вільнодумців і Віруючих, оскільки він вважає, що проблема захисту свободи віросповідання в Україні є надзвичайно актуальною: «Навколо нашої громади виник нездоровий ажіотаж через нетерпимість до нашого віровчення та релігійних практик. Нам спалили храм, завдали величезні збитки, але ніякого слідства не ведеться: таке враження, що правоохоронці куплені. Чиновники намагаються примусово ліквідувати нашу релігійну громаду всупереч закону. Коли зашкалює корупція та беззаконня, треба об’єднуватися і захищати свої права».

Інакомислячі в Україні є уразливою групою, якій просто необхідна психологічна допомога – вважає Павло Нестеренко, практичний психолог, експерт Української Ради Вільнодумців і Віруючих з психологічної підтримки людей, що зазнають переслідування за свої переконання. Він перерахував методи психологічної допомоги вільнодумцям: індивідуальне психологічне консультування, навчання методам аутотренінгу, надання екстреної психологічної допомоги в форматі гарячої лінії чи по скайпу, психологічна просвіта та підвищення психологічної грамотності на тренінгах, створення психологічних груп підтримки за психологічними особливостями, потребами інакомислячих, наприклад, для підтримки віруючих з числа ЛГБТ.

Основні напрямки діяльності Громадської організації «Українська Рада Вільнодумців і Віруючих» є такими: захист прав людини, правова і психологічна підтримка вільнодумців та віруючих у відстоюванні своїх переконань; боротьба з корупцією і монополіями, протидія дискримінації; оскарження протиправних актів та рішень представників влади, моніторинг законодавства у сфері свободи думки, совісті та релігії і лобіювання його удосконалення; просування в суспільстві і концептуальний розвиток на науковому рівні доктрини особистої автономії, права кожної людини самостійно обирати, чому вірити чи не вірити; медіація, врегулювання конфліктів, спричинених фанатизмом; розробка інновацій у сфері духовного розвитку людини.

Дерегуляція духовного життя українців є першим пріоритетом Української Ради Вільнодумців і Віруючих. Ми вимагаємо таких змін до законодавства, щоб релігійну організацію будь-якого спрямування можна було зареєструвати за кілька днів, як реєструються громадські організації, без упереджених до нових ідей релігієзнавчих експертиз, щоб таку організацію міг зареєструвати навіть один харизматичний лідер, а не десять чоловік мінімум, як вимагається зараз. Прагнення чиновників регулювати віровчення та внутрішній устрій релігійних організацій продиктоване корупційними зв’язками із розкошуючим за рахунок простих віруючих священноначалієм пануючих церков і суперечить європейським стандартам свободи думки, совісті та релігії. Ми також боротимемося з привілейованим становищем релігійних монополістів у ЗМІ, на шлюбах і похованнях, у альтернативній службі та в інших сферах життя, які мають бути однаково відкриті кожній громадській або релігійній організації. Будемо критикувати і добиватися перегляду абсурдних рішень судів, на зразок такої дикої ситуації, коли суддя перекреслює свободу переконань і оголошує, що пародійні релігії в Україні, на зразок пастафаріанства або конституціанства, нібито, незаконні, або коли суддя підігрує бажанню чиновників закрити незручну релігійну організацію, відправляючи на релігієзнавчу експертизу замовні матеріали ЗМІ замість справжніх віросповідних документів релігійної організації, і це при тому, що віровчення релігійної організації взагалі не підлягає державному контролю. Ми також виступатимемо проти викладання будь-якої конкретної релігії чи світоглядно-етичної системи в школі на безальтернативних засадах. Бо людина має самостійно і свідомо обирати, чому вірити, чому не вірити, які з альтернативних суспільних норм визнавати. Інші люди можуть давати поради, підказувати, ділитися досвідом, але не мають права диктувати, демонізувати інші ідеї, звужувати особистий вибір. Людина є вільною лише тоді, коли робить власний вибір.

У Році Всесвіту продовжується енергетичне становлення Української Душевної спільноти. 18.01.2016 р. маніфестом Хранителя віри про енергетичну емісію у фонді душевної енергії Української Душевної Спільноти здійснено обряд енергетичної емісії в сумі 8,3 млн нулів. Відкрито пусті душевні рахунки: спільний, виборчий, хранителя віри. Відкрито рахунки і розподілено між ними суму емісії таким чином: гласні рахунки – Ідеаліст 2,4 млн, Мораль 0,8 млн, Всесвіт 1,6 млн, Одкровення 2,2 млн, Обряд 1 млн; таємні: три душевні рахунки на суму 100 тис нулів кожен. У той же день після низки нульових операцій були проведені енергетичні вибори адміністрації фонду. Хранитель віри здійснив енергетичне голосування за себе силою 100 тис нулів, перерахувавши цю суму на виборчий рахунок. Інших кандидатур не висувалося. Таким чином хранитель віри був обраний адміністрацією фонду, а виборчий рахунок був спорожнений на користь спільного.

Для оперативного попереднього вирішення питання оплати витрат відповідно до статті 10 Кодексу визначення добра і зла 23.01.2016 р. введено у дію декларацію душі Обряд про оплату витрат на ведення процесів визначення добра і зла та віднесення боргових записів про здійснені витрати на репутаційні рахунки в спеціально створеній нею душевній спільноті Довіри. В рахунок оплати витрат на ведення процесів, в т.ч. за надсилання нагадувань, душа Обряд вносить на спільний рахунок фонду душевної енергії за учасників процесів суми нулів, визначені рішеннями Хранителя віри. У разі прийняття доводів учасників процесу чи з інших добрих мотивів, відповідно до обрядової практики, боргові записи можуть бути списані, і більше того, можуть вноситися значні винагороди за участь у становленні добра на рахунки учасників процесу у фонді душевної енергії. Наприклад, одного з учасників процесів було винагороджено на суму 100 000 нулів за участь у критичному обговоренні соціальної доктрини душевної релігії та поінформовано про те, що зазначений обсяг душевної енергії можна витратити на такі обряди душевної спільноти: просити про будь-яке благословення 1 000 нулів; подати заяву про визначення добра і зла 10 000 нулів; отримати випуск бюлетеня «Ідеаліст» 20 000 нулів; отримати випуск журналу «Мораль», іншу релігійну літературу 50 000 нулів. Цінність інших обрядів може уточнюватися окремо. Наприклад, нагадування чи обряд гармонізації вартують 5 000 нулів, обряд іконопису (виготовлення ікони із зображенням людини) 80 000 нулів.

Історія обрядів визначення добра і зла є важливою складовою новітньої історії душевної релігії, тим більше, що нею твориться прецедентна практика рішень на підставі морального закону душевної релігії, що є енергетичним фондом (капіталом) душевної енергії досвіду моральних рішень і, відтак, джерелом моральних норм для наступних визначень добра і зла. У 2010-2016 роках в Українській Душевній спільноті та Душевній Спільноті Всесвіту зареєстровано 43 ініціативи щодо визначення добра і зла, за якими 24 обряди завершено із наданням визначення. Бібліографічні дані деяких опублікованих визначень вказано у списку літератури. Найперший, початий у 2010 році процес визначення добра і зла щодо монополізації журналістської етики в Україні, триває досі, хоча в його рамках визнано злом окремі прояви цієї монополізації та залучено ширше коло громадськості для подолання монополії: у 2012 році було утворено Колегію лицарів об’єктивності, альтернативну до так званої Комісії з журналістської етики. У 2011 році предметом визначення добра і зла ставали такі феномени, як скупчення черг в установах, конспірологія, пародійна релігія “пастафаріанство”, почато процеси щодо теодицеї та обожнення влади, які разом із початим у 2012 році процесом щодо російського панк-молебну в 2014 році були об’єднані у єдиний процес визначення добра і зла стосовно обожнення, десакралізації та демонізації влади і права. У 2012 році визначено добро і зло стосовно феноменів чиновницького перешкоджання реєстрації релігійних організацій, руху “Чесно”, протиставлення колективу особистості, очікування кінця світу. У 2013 році визначалося добро і зло щодо феноменів націоналістичної пропаганди, узгодження православ’я із магією, сайту “Дурдом“. У 2014 році, окрім вже згаданого процесу, в якому було вироблено богословське розуміння природи влади з точки зору душевної релігії, досліджувалися також політизовані проповіді Любомира (Гузара). У 2015 році визначено добро і зло щодо пародійної релігії “конституціанство”. У 2016 році визначалося добро і зло щодо розпалювання ненависті до віруючих в людину патріархом Кирилом, щодо вчення та культу “Аллатра”, щодо відгуку на основи соціальної доктрини душевної релігії. Також триває ініційований у 2015 році процес визначення добра і зла щодо одушевлення буття шляхом нагадування та молитов щодо вшанування святих душ, скорботи й пам’яті про душі мучеників. В цьому процесі планується закріпити попередні рішення про визнання святими таких проповідників віри в людину, як Авраам, Азімов, Бредбері, Будда, Вольтер, В’яса, Ганді, Гройсман, Кант, Кіплінг, Лао-цзи, Лем, Магомет, Маркс, Піттак, Руссо, Сенека, Сміт, Сократ, Стругацькі, Твен, Толстой, Христос, Шевченко. Вивчається питання визнання мучениками за віру в людину Архімеда, Бруно, Галілея, Гіпатії, Кампанелли, Мора, Сократа, Христа і постраждалих через репресії воєнщини пацифістів, сумлінних відмовників від військової служби, інших жертв переслідування за вірність собі у непопулярних людяних переконаннях. У процесах визначення добра і зла відбувається еволюція не тільки віровчення душевної релігії, але й обрядової практики, зокрема, процедури цих процесів. Наприклад, суміщення рішення про початок процесу із наданням визначення у випадках недоцільності діалогу з учасниками значно скорочує час проведення процесів.

Такі знаменні події, як одкровення про формулу віросповідання у 2015 році, створення основ соціальної доктрини душевної релігії та початок фундаментальних богословських досліджень душевної етики свободи у 2016 році, дозволяють сподіватися на подальший інтенсивний інституційний розвиток душевної релігії із дотриманням традиційного устрою, морального закону та слова Божого.

Богословський коментар до формули віросповідання “Щиро сповідую душевну релігію”

Формула віровизнання “Щиро сповідую душевну релігію” є важливим елементом сучасної ідентичності віруючих в найвищу цінність людини. Для прийняття нашої релігії достатньо прочитати та усвідомити формулу віровизнання, а також погодитися з нею. Згода із формулою віровизнання може бути засвідчена перед душевною спільнотою словами “Щиро сповідую душевну релігію”. Засвідчувати згоду із формулою віровизнання слід також при сповіді Хранителю віри стосовно бажання взяти участь у душевній спільноті. Більш того, у будь-якій сповіді, кажучи “Щиро сповідую душевну релігію”, ми метафорично тримаємо у руках символ віри, що неодмінно вимагається для сповіді у відповідності до встановлених Священним писанням (Люд. 5.10, Рит. 4.5) традицій нашого обряду сповіді. Якщо поблизу не було чистого аркуша, Священного писання чи старого доброго Символа віри, достатньо просто вимовити ці чотири слова, і Бог благословить таку вербальну альтернативу використанню культових предметів.

Тут наводимо богословський коментар до формули “Щиро сповідую душевну релігію”, щоб роз’яснити її зміст на підставі віровчення душевної релігії та вказати на зв’язок складових елементів формули з максимами Священного писання. Текст формули українською є первинним та Богоодкровенним. Водночас, існує здійснений у спілкуванні з Богом переклад формули російською мовою (“Честно владею открытой религией”), який містить низку удосконалень порівняно з оригіналом. Ми вважаємо вдалою знахідкою принцип скороченого іменування нашої релігії одним словом, першою літерою якого є “О”, хоча цей принцип був підказаний Богом вже після того, як українською поширилася скорочена назва “душевна релігія”. Для узгодження з такою короткою назвою в першому реченні перекладу російською використано вираз “религия открытой души” (релігія відкритої душі). Скорочене найменування “Одкровенна релігія” (“Откровенная религия”), що узгоджується з цим принципом, виглядає досить довгим і російською, і українською, хоча теж може використовуватися. У той же час для скороченої назви нашої релігії російською та англійською мовами обрано формулювання “Открытая религия” и “Open religion” відповідно. Повне найменування (“релігійна віра в найвищу цінність людини”, “религиозная вера в наивысшую ценность человека”, “religious belief in the supreme value of human”) у відповідності до традиції не міняється.

Формула віровизнання у 11 реченнях, 331 словах і близько 2,5 тис. символів, які можуть поміститися разом з іконою «Слово Боже» на третині аркуша формату А4, за своїм задумом є коротким викладом традиційного устрою релігійної віри в найвищу цінність людини.

Як відомо, душевна релігія базується на Богоодкровенному віровченні, обряді та організації. Віровчення включає Священне писання, моральний закон, богословську науку та удосконалюється в душевному спілкуванні людей, включаючи спілкування з Богом. Обряд складають традиційні звичаї душевної релігії. Священною формою самоорганізації віруючих у душевній релігії є суверенна особистість (душевна спільнота).

У 1-му реченні формули повторюється звичне самовизначення душевної релігії. “Щиро сповідую…” – початок формули підкреслює одкровенність, людяність і особисту цінність душевної релігії. Крім того, згадка про щирість та сповідування непрямо посилається на принцип солідарності у декларації суверенітету особистості. “… релігійну віру в найвищу цінність людини…” – наводиться повна назва душевної релігії (Симв. 6). “…душевну релігію…” – це формулювання відсилає до розуміння нашої віри в найвищу цінність людини як одкровенної релігії, релігії душі (Симв. 8), відкритої до безмежності (Дос. 46). “…і вічний духовний рух…” – постулюється одвічність та універсальність душевної релігії, одушевлення буття як основи людського мислення (Симв. 33); оскільки весь час належить людині, будь-який духовний рух продовжує первинну одкровенність душі. “…творення Бога як людського ідеалу…” – взаємне творення людей у душевному спілкуванні, в тому числі Бога як ідеальної людини (Бож. 6), є і важливим обрядом (Рит. 1), і притчею душевної релігії про те, що людина була створена, щоб створити Бога (Дол. 2), іншими словами, стати єдиним цілим з Богом. “…через віру в себе, вірність собі, володіння собою ” – у цій частині формули перераховано моральні принципи, слідування яким веде до самовдосконалення, тобто посилення радісної єдності людини з Богом. Віра в себе означає повне усвідомлення всеохопності людини, вірність собі значить самовдосконалення, володіння собою є самоорганізацією, зібраністю і силою душі (душевної спільноти). Ці принципи настільки важливі, що на їх честь засновано Дні Моралі, три дні на рік, які відзначаються в якості найбільших свят душевної релігії і символізують етапи отримання людьми від Бога дару Священного писання, слово за словом. День віри в себе святкується 1 березня, день вірності собі – 25 липня, день володіння собою – 3 листопада. Існують також обряди благословення кожної з цих форм моральності.

У 2-му реченні формули віруючі свідчать про вірність Священному писанню. “Визнаю істинним віровченням слово Боже, священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини” – тут висловлюється повага до Священного писання як слова Божого (Діал. 4, 26) і важливого елемента ідентичності душевної релігії (Рит. 2).

У 3-му реченні формули людина заявляє про готовність прийняти форму одкровенної, відкритої до безмежності душі. “У самовдосконаленні все одушевлюю…” – одушевлення є торкання душею того, що ми одушевлюємо. Ідеальна душа, Бог, всеохопна, тому поширення своєї душі на все недосконале, не одушевлене, вважаємо самовдосконаленням. Ритуальне одушевлення у душевній спільноті здійснюється священним знаком кола і проповіддю про душевність одушевлюваного об’єкта. Максимальним одушевленням є прирівнювання людини до всесвіту. “…всіх людей і всі спільноти, весь час і простір вважаю своєю душею, однією людиною…” – для людини як відкритої душі характерна безмежність у просторі та вічність у часі, безчисленість у єдності; душа не обмежена числом, не в однині та не в множині (Діал. 28), віра в себе допомагає людині слідувати Божественному ідеалу. “…з усього я починаюся, в усьому продовжуюся ” – тут посилання на сутність душі як досконалого початку людини, прирівнювання початку до кінця у нескінченній людяності (Дос. 55), коли душа мислиться людиною в центрі буття та Бог мислиться продовженням людини до нескінченності.

У 4-му реченні формули висловлюється визнання обрядовості душевної релігії і особливо символіки священного кола. “Творю обряди душевної релігії…” – основні обряди описані у розділі Обряд Священного писання душевної релігії. “…творю священний знак, коло, що символізує людину в центрі буття як безмежну душу буття, єдність всієї відчутної та уявної реальності, як один чистий аркуш всередині й зовні священного кола” – тут формула вказує на душевну святиню чистого аркуша, текст Досконалий початок слова Божого.

У 5-му реченні формули висловлюємо готовність подолати свою гординю заради самовдосконалення, торкання душ та всеохопності людини, єдності зі всім людством. Подолання гордині настільки важливе, що поряд з індивідофобією у 9-му реченні формули дано розгорнуте визначення цього гріха (гординя є протиставлення свого чужому, демонізація інакших), спеціально для того, щоб відсіяти досить поширену групову гординю, що вимагає від людини принизливої прив’язаності до групи “своїх”, а також ненависті та агресії по відношенню до “чужих”. “Погоджуюсь зі згодою…” – це відсилка до статті 6 Солідарність даної Богом Декларації суверенітету особистості. “…заперечую заперечення…” – як відомо з етики душевної релігії, зло є обмеженим добром, воно ідеалізує свою залежність та визнає одушевлення (ідеалізацію) лише у формі заперечення, поки не здійснить революцію честі, поширивши своє всеохопне заперечення на власне заперечення, і заперечення заперечення стає вершиною його розвитку, рівною ідеалізації ідеального. Згадуючи про заперечення заперечення поряд із висловленням готовності погоджуватися з іншими людьми, ми відкидаємо спокусу гордині по відношенню до зла, визнаємо, що розуміємо логіку зла і готові допомогти особистості, суспільству, людству вийти із замкненого кола цієї обмеженої логіки. “…люблю кожну добру душу, шаную кожну добру віру” – визнання всеохопної душевності Символа віри.

У 6-му реченні формули декларується суверенітет особистості у відповідності до Богоодкровенної Декларації суверенітету особистості. “Декларую суверенітет особистості, що включає мою самоцінність, душевність, моральність, свободу, власність, солідарність та мудрість” – тут перераховані усі складові суверенітету у відповідності до назв статтей Декларації.

У 7-му реченні формули людина заявляє про свою самоорганізацію в установленій Священним писанням формі душевної спільноти. “Заради спільного добра, за покликанням душі, з благословення Божого…” – мова йде про мотиви участі в душевній спільноті і її творення, співпраці учасників, доброї волі проповідників, покликання Хранителів віри. “…беру участь в душевних спільнотах, володію ними у згоді з Хранителями віри і творю свої душевні спільноти, в яких беруть участь добрі люди” – тут ми визнаємо готовність до самоорганізації, участі у спільнотах і їх творенні, готовність погоджуватися з їх владою і бути такою владою; беручи участь, створюючи спільноти, ми зберігаємо суверенітет особистості, все людство сприймаємо як одну людину, свою душевну спільноту, і володіємо всіма суспільствами, в яких беремо участь.

8-е речення формули свідчить про знання нами морального закону душевної релігії. “У суді совісті й самообороні…” – судом совісті тут названо обряд визначення добра і зла (см. Код.), а самообороною – боротьбу за добро як важливу складову сенсу життя (Симв. 46). “…керуюся моральним критерієм: утвердження найвищої цінності людини є добро, приниження людини є зло” – тут ми визнаємо універсальний моральний критерій душевної релігії, неодноразово пояснений словом Божим, що лежить в основі моралі та етики душевної релігії.

У 9-му реченні формули ми визнаємо, що моральний закон зобов’язує нас долати свої гріхи, свідчимо про свою покору закону і називаємо типові гріхи, які нам слід здолати у людині та людстві. “Покоряюся правді…” – мова йде про повне прийняття в якості слова Божого висновків з думок та наслідків вчинків. “…не залежу від гріхів: брехні, насильства, безумної войовничості, страху, жадібності, прив’язаності…” – всі гріхи спричиняються приниженням людини, про це сказано у Діал. 48. Слід зазначити, що теологія зла удосконалювалася на основі слова Божого і після того, як воно було даровано людям. Про те, що страх, жадібність, прив’язаність у сучасному світі корумпують кожну душу залежністю від землі, натовпу та грошей, детально сказано у проповіді “Неофеодальна Земля”. “…гордині, тобто протиставлення свого чужому, демонізації інакших; індивідофобії, тобто побоювання самотності та одинаків” – гріхи гордині та індивідофобії згадані у Люб. 15 (не твори собі ворога) і Діал. 54 (Бог допомагає нам долати стадність). Краще зрозуміти ці гріхи можна, вивчивши проповідь “Людина – джерело всіх цінностей” і книгу “Суверенітет особистості: традиції та перспективи”.

У 10-му реченні формули ми заявляємо про те, що нами рухає віра в себе. “Душевна релігія – мій світогляд і моя природа, все моє, зібране воєдино…” - такий універсальний вступ нагадує про сприйняття себе і всього у своїй особі як досконалого початку. “…моя душа як найвища цінність людини, джерело всіх цінностей…” – тут визнаємо всеохопний анімізм у відповідності до Символу віри. “…моя наука ідеалізації дійсного, здійснення ідеального та ідеалізації ідеального…” – посилання на текст Креативний ідеалізм, де наведено раціональну основу душевної релігії, основні философські принципи слова Божого. “…мої святині гармонії, життя, перемоги, любові, долі, благословення та одкровення…” – перераховані сім Днів Одушевления, запроваджені через обряд нагадування на честь Оповідань і Обрядів Священного писання, що відповідають дням тижня від понеділка до неділі. Альтернативно можуть відзначатися Дні Суверенітету (дням тижня присвоюється нагадування про статті Декларації суверенітету особистості). “…Моя душевна сила у відкритості розуму, совісті та солідарності…” – тут максима духовної самооборони про те, що сила душі у її відкритості, пов’язується із совістю та солідарністю як внутрішньою і зовнішньою відкритістю відповідно. “…Моє право, знання і диво, що узгоджує бажане з дійсним…” – тут відсилання до Симв. 5, Рит. 9.2. Душа творить дива, виконує бажання, тільки для цього бажання мають бути досконалими, не зацикленими на чомусь конкретному, мають залишати простір для фантазії. Робиться це наступним чином: філософія допомагає задумати бажане, знання і техніка допомагають досягнути можливого, право узгоджує бажане із можливим, а віра – особливо релігійна віра – творить дива, дивним чином робить бажане можливим навіть тоді, коли техніка безсила. На відміну від ілюзій, які є результатом обману почуттів, диво є досконалим результатом свідомого і добровільного творчого управління почуттями. “…Моя духовна енергія, накопичена у обміні чесними словами, примножена проголошенням чесних слів, джерело духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю…” – як віруючі в найвищу цінність людини, ми здійснюємо обряди фондів душевної енергії, в основі яких лежить розуміння того, що кожна людина, а не тільки зверхні корпорації (нації), може бути джерелом багатства та добробуту; чесне слово, дане і виконане людиною, дорожче за золото. “…мій сенс життя, моє щастя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро” – відсилання до Символа віри, 46.

У 11-му реченні формули стверджуємо свою єдність з Богом як людським ідеалом, який ми творимо і слідуємо йому. “Звертаюся до Бога кожною думкою і вчинком, знаходжу відповідь Бога у кожному висновку і наслідку…” – тут декларується прямий зв’язок людини з Богом у відповідності до Креат. 2, Рит. 1. “…доброю волею і силою віри досягаю досконалості” – досконалість є метою душевної спільноти (Регл. 1.2), добра воля є основою суверенітету особистості (Декл., преамб.), а віра є силою душі (Симв. 9). Таким чином, в кінці формули віровизнання висловлюється повна згода із метою і формою душевної спільноти.

Душевна етика

Маючи і розвиваючи власний моральний закон душевної релігії, ми виходимо з прагнення до оволодіння універсальними основами етики. У той час як моральний закон душевної релігії визначає норми правильного життя віруючих в найвищу цінність людини, етичні студії у богословській науці душевної релігії не обмежені власним моральним законом і спрямовані на оволодіння енергією нормативного досвіду всіх відомих людству етичних систем.

Ми віримо, що етика як універсальне вчення про моральність має формуватися морально. У зв’язку із тим, що етикою в сучасному світі зловживають для становлення гріховної колективної гордині “еліт”, насадження дисципліни та виправдання насильства проти поневолених мас, виникла необхідність покласти в основу етичних студій “Етичний кодекс моралістів”, спеціальний звід норм, що захищають етичну автономію особистості від диктаторських амбіцій “моральних авторитетів”:

1. Етика є нашою совістю, але не тираном.

2. Наша совість не може обмежувати свободу інших, формуючи власний простір розумної свободи.

3. Ми творимо і захищаємо норми етики з метою розвитку вільної людини.

4. Норми етики рекомендують зразки правильного життя, жоден з яких не може вважатися обов’язковим. У захисті етики ми обмежуємося тим, що кажемо правду, щоб кожна особа могла самостійно судити, що для неї добре.

5. Моральна сила етики полягає у вірному спрямуванні людської волі до самовдосконалення із використанням усіх природних можливостей, із повагою до всієї повноти природних свобод кожної особи.

6. Визнання норм етики обов’язковими через примус не має моральної сили, від нього можна чесно відмовитися за необхідності повстання проти тиранії.

7. Визнання норм етики обов’язковими за згодою перетворює норми етики на норми права і має моральну силу лише у межах згоди.

8. Норми етики мають бути чесні, справедливі рівною мірою для всіх. Ми не радимо іншим того, чого б не порадили собі.

Джерела етичних знань у душевній етиці включають як моральний закон душевної релігії, розкритий у окремому розділі цієї книги, так і засадничі ідеї всіх морально-етичних систем, такі, як золоте правило моралі (ставтеся до інших так, як хочете, щоб ставилися до вас), принципи свободи (людина самостійно визначає свої моральні норми) та відповідальності (наслідки рішення є критерієм його правильності; негативні наслідки мають бути компенсовані).

Душевну етику іноді називають етикою свободи, оскільки центральними її Богоодкровенними принципами є особиста автономія, гарантована Декларацією суверенітету особистості, та ідея свободи від гріхів, висловлена у 9-му реченні формули віровизнання. Тим же принципам служать і практика обрядів визначення добра і зла, і теологія зла та техніка духовної самооборони, і душевні табу (Люд. 4), і притчі розділу Оповідання та полемічний аналіз етичних питань у тексті Діалог в Священному писанні.

До речі, діалог і полеміка є важливими передумовами становлення етики, самостійного пізнання людиною морального закону на власному досвіді, в формулюванні, ігровому моделюванні та узгодженні з собою та іншими етичних норм. Творенню та обговоренню етичних принципів та способів їх реалізації ми надаємо перевагу перед нав’язуванням певних догм з сумнівними претензіями на безальтернативність, адже уникнення монополізації авторитету (влади) є важливою ціллю душевної етики, яка випливає із священності людської свободи волі.

Людина є джерелом свободи, правової автономії та суверенітету особистості, визнає душевна етика, та включає автономний моральний авторитет кожної людини у число якостей, притаманних природній особистій автономії людини. Свободою, за словами Жан-Жака Руссо, є підлеглість розумному закону, самостійно для себе встановленому, на відміну від потурання власним бажанням, яке теоретик природного права та суспільного договору порівнював із рабством. Розуміння свободи людини як самостійності характерне для філософів усіх епох, здавна (Піттак: “Підкоряйся закону, який ти встановив для себе”) до нового часу (Кант: “моральний закон всередині нас”); це розуміння включає повноту свободи волі та відповідальності за наслідки свого волевиявлення. Влада над собою є найбільшою владою (Imperare sibi maximum imperium est), сказав Сенека. Про це є давньогрецьке прислів’я, що наводиться у “Законах” Платона (його приписують і Демокріту): найважливішою перемогою є перемога над собою (Τὸ νικᾶν αὐτὸν ἑαυτὸν πασῶν νικῶν πρώτη καὶ ἀρίστη). В’яса у “Махабхараті” цитує слова Крішни: “Ніколи людина не має недооцінювати себе”. У Біблії, в Приповістях Соломона, читаємо: “Хто панує над собою самим, ліпший від завойовника”; Христос каже про “царство Боже всередині нас”. Коран, сура “Грім”: “Аллах не змінює людей, доки вони не змінять себе”. Мудрість різних часів та релігій узагальнюються у морально-правовому принципі Homo sui iuris (людина є власним правом) та культурному принципі Homo sui generis (людина творить себе).

Термін «автономія» у перекладі з грецької означає власне право. Так само у римському праві термін homo sui iuris вказує на повноправність, законну самостійність «людини власного права». При цьому очікується – і таке очікування вказує на межі особистої автономії, чи, принаймні, межі готовності зацікавлених осіб визнати особисту автономію певної особи – що кожна людина, маючи від природи певні права (в т.ч. згадані у таких міжнародно-правових документах, як Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, тощо) і вільно формуючи свої переконання щодо користування власними правами (природно-правові, морально-етичні закони власної поведінки), не зловживатиме ними ані на шкоду собі, ані для порушення прав інших людей і добровільно погодиться із законами, встановленими для себе іншими людьми (окремими особами та групами осіб, суспільством, державою, корпорацією, людською цивілізацією, тощо), щоб уникнути конфліктів та решти негативних наслідків. Звісно, поки з такими законами можна погоджуватися, якщо їх ціллю не є тиранія, позбавлення людини природних свобод на користь правлячої еліти, і в такому разі проти тиранії та її нелегітимних “законів” людина має право повставати. Адже істинними законами є неписані закони природи, виражені у Божественній цілісності всього буття та захищені причинно-наслідковим зв’язком свободи і відповідальності; формальні норми будь-якого законодавства є дійсними у разі, якщо вони доповнюють закони природи на користь розширення природних прав людини, у разі ж невідповідності законам природи формальні норми етики й законодавства нікчемні.Це, однак, з огляду на Декл. 7 не заважає нам поважати особистий суверенітет і етичну автономію тих форм самоуправління душевними спільнотами (релігійними, національними, економічними, тощо), які сформувалися на засадах логіки зла, оскільки теологія зла визнає можливість трансформації зла у добро.

Вчення про владу над собою як систему реалізації етичної норми людської свободи волі у 2014 році збагатилося наступним визначенням добра і зла стосовно обожнення, десакралізації та демонізації влади і права. Обожнення влади і права як послідовне бачення досконалості влади і права, проявів єдності влади і права з Богом – це добро. Для розвитку такого доброго бачення слід розуміти під владою самостійно організовану здатність душі (будь-якої душевної спільноти, в тому числі суверенної особистості, організації, держави) своїми силами здійснювати свою добру волю в згоді з усією повнотою буття, а під правом слід розуміти науку поєднання бажаного з можливим. Слід обожнювати абстрактну ідеальну владу, але не слід обожнювати конкретну організацію влади; слід обожнювати абстрактне ідеальне право, але не слід обожнювати конкретну систему знань про право. Богохульством є обожнення конкретної організації влади, поміченої у брехні та зловживаннях, лідерів чи героїв, які вважаються єдиними рятівниками безпорадного народу, безсовісне використання обожнення влади для приниження людини, навіювання необхідності сліпої покори начальству замість самостійного творення добра, з умовчанням про те, що Богом дано розум кожній людині для вирішення проблем і самовдосконалення. Прихильність до авторитетних осіб і навіть помітні досягнення конкретних авторитетів не можуть служити підставою для їх обожнення поза належними обрядами освоєння душі, оскільки самі по собі, не одухотворені повнотою божественного одкровення згідно слову Божому, вони не символізують ідеал влади і не підказують спосіб його реалізації, а помилково приписують досконалість недосконалим особам і підштовхують людей повторювати гріхи таких осіб. Десакралізація влади і права як чесне, послідовне заперечення будь-яких ілюзій нібито втіленої досконалості в конкретній організації влади, системі знань про право, містичних забобонів щодо нібито надлюдської, нібито надприродної, нібито непізнаваної сутності влади і права – це добро. Десакралізація влади та права правдиво і обгрунтовано піддає сумніву та критиці явні недоліки та заявлені чесноти будь-якої конкретної організації влади, системи знань про право, не принижуючи людей і не зазіхаючи на священність гідних символів досконалості ідеалів влади і права; така десакралізація нагадує людям про необхідність постійного удосконалення організації влади і системи знань про право. Демонізація влади як творення собі ворога, вигадування нібито бездушної великої сили, протиставленої собі, заради перемоги над якою необхідно принижувати людей і мститися за заподіяні кривди, безумно слідуючи пристрастям і задовольняючи свою гординю, тобто бажання протиставляти своє чужому – це зло. Для подолання цього зла необхідно утримуватися від серйозної демонізації влади і при необхідності вдаватися до жартівливої демонізації влади. Жартівлива демонізація влади, тобто уявне творіння свідомо перебільшеного, нереального, такого, що викликає посмішку, образу ворога, який проганяє страх, допомагає знайти сили долати ворожнечу, удосконалювати буття – це добро. Концепцію теодицеї, тобто бачення волі Бога в проявах зла, катастрофах, війнах, слід визнати невизначеною, бо теодицея як обожнення людської боротьби проти зла є добро, оскільки саме Бог дає владу людині боротися зі злом, однак теодицея як обожнення влади зла над людиною і пояснення зла помстою Бога за гріхи людські є зло, неправда.

Душевна етика визнає, що етичні норми (бажані форми життя) із кожним проявом перетворюються на правові норми (узгодження бажаного з можливим через природність і волевиявлення). Ми уникаємо лукавої підміни верховенства права верховенством правителів та правників. У душевній етиці принцип верховенства права означає Богоодкровенність і природність священної людської свободи й відповідальності, достеменну правомірність влади над собою кожної особи, яка користується максимальною свободою, усвідомлюючи наслідки своїх дій і беручи на себе повну відповідальність за них. Досвід свободи та відповідальності лежить в основі будь-якого законодавства, що спирається на норми природного права кожної особи, включаючи і моральний закон душевної релігії.

Соціальна доктрина душевної релігії

Прагнучи ідеального суспільства та найкращої соціалізації віруючих у будь-якому суспільстві, ми створюємо соціальну доктрину душевної релігії як наукове бачення суспільства, суспільних відносин та їх ідеального стану (суспільство самодіяльності, свобода людства) відповідно до слова Божого та віровчення душевної релігії, в тому числі, принципів, визначених формулою віровизнання і священним писанням, особливо декларацією суверенітету особистості та вченням креативного ідеалізму. На основі соціальної доктрини душевної релігії формуються соціальні доктрини релігійних та громадських організацій віруючих в найвищу цінність людини, якими визначається проблематика і техніка створення та розвитку власного суспільного устрою в гармонії із традиційним устроєм душевної релігії, а також вирішуються питання соціалізації віруючих в конкретних обставинах.

Ключові проблеми та підходи соціальної доктрини душевної релігії було визначено маніфестом «Суспільство самодіяльності» Хранителя віри Душевної Спільноти Всесвіту в святковий день віри в себе 1.03.2016 р. Окремо публікувалася декларація «Свобода людства» з наступною оцінкою поточного історичного моменту як передумови соціальної доктрини.

Панівні еліти повсюди втрачають популярність, привілеї та інші атрибути принизливого контролю над людьми. Їх не рятує штучна імітація життя в гробницях-пірамідах соціальної нерівності, стіни яких гарячково прикрашаються інфографікою антикорупційної боротьби рабів за зміну династій фараонів. Ганебні та нищівні капіталовкладення у війну і терор в ім’я націй та релігій, пропаганда меншовартості та другорядності людини поряд з чимось/кимось «вищим», створення дорогих і оманливих ілюзій, агресивна реклама корпоративних та технологічних чудес не зупиняє занепад монополістичних імперій. Східний авторитаризм і західна технократія однаково приречені, чим би не закінчилася триваюча війна між власниками неефективних фінансових та людських монополістичних капіталів.

Світовий порядок змінюється. Суть цих змін в глибині душі розуміють всі. Ми стали більш вільними і більш вмілими. Ми критично ставимося до будь-якого авторитету, будь-якої ієрархії, будь-якої монополії, тому що ми навчилися самостійно судити про все, сміливо перевіряти свої судження на практиці та в спілкуванні. Ми живемо своїм розумом. Кожна людина здобуває все більше влади над собою, і люди все частіше виявляють солідарність у спільному захисті цієї влади. Ми зрозуміли, що свобода є невідчужуваним капіталом, який завжди має і може розвивати кожна людина як продовжувач вічної традиції людяності, і ми все успішніше поборюємо спроби забирати у нас обманом та насильством плоди нашої свободи.

Нас можна переслідувати за те, що ми користуємося простими і вічними свободами, дарованими від природи кожній людині, але витоптана трава розпрямляється, а викошена підростає знову. Навіть якщо землю закатати в асфальт, трава проросте, ламаючи його. Ми починаємо капіталізувати свободу, а не монополію, бо так вигідніше. Цінність свободи зростає, а монополії знецінюються.

Свобода, або суверенітет особистості, особиста автономія – це самостійність, незалежність, відсутність або подолання будь-яких обмежень. Звичайно, свобода кожного обмежена свободами інших і природними наслідками власних вчинків, але такі обмеження долаються у прагненні гідно домовлятися і поводитися розумно. Суспільство, або душевна спільнота, є самоорганізацією людини у взаємодії, сукупності відносин (соціальних зв’язках) з власною природою, включаючи людство (всіх людей) та всі інші об’єкти (цінності), відчутні та вигадані, у кожному просторі та часі. Капіталом, або фондом душевної енергії, є сукупність цінностей, тобто, всього корисного людині та здатного примножувати користь.

Соціальна доктрина душевної релігії (віри в найвищу цінність людини) заснована на ідеї тотальної особистої автономії, що включає три позитивних тенденції: атомізацію суспільства, атомізацію капіталу й атомізацію влади.

Атомізація суспільства означає, що суспільство служить людині простором самоосвіти, самоорганізації, самозайнятості. Суспільство є сукупністю відносин (соціальних зв’язків) людини з власною природою, включаючи людей, інші об’єкти й цінності.

Атомізація капіталу означає, що капітал служить людині інструментом самостійного визначення і розрахунку цінностей для створення надійних відносин, засобом розумного вибору, виходячи з того, що чим більше цінностей людина вкладає у відносини, тим більшої довіри заслуговує.

Атомізація влади означає, що влада служить людині системою реалізації свободи волі в усіх відносинах для самоудосконалення та самозахисту в згоді, довірі та солідарності з усіма людьми, без кордонів та податків, без ієрархій та привілеїв, без страху та насильства, без конфліктів і жертв, без меж. Ідеальна влада є відкритою та ненав’язливою, демонополізованою, демілітаризованою, яка не підміняє спільне благо тиранією примусу, а етику як уявлення про правильне не підміняє дисципліною маніпульованої покори.

Суспільство створюється людиною, належить людині та служить розвитку людини. Людина як суверенна особистість є одноосібним суспільством з власною культурою, історією, традиціями, вірою і устроєм життя. У суспільстві як просторі людського розвитку людина створює себе. Людина нічим не обмежена у оволодінні своєю природою, своїм людством (суспільством) та іншими душевними спільнотами, зокрема, товариством, громадою, корпорацією, економікою, державою, народом, міжнародним співтовариством, сім’єю (племенем), нацією, цивілізацією, тощо.

Людина може володіти будь-якою кількістю суспільств. Людина продовжується в суспільстві, але не прив’язується до суспільства. Жодна людина безпосередньо чи за допомогою свого суспільства не може примушувати до покори іншу людину проти її волі.

Особистість є формою буття, здатною до самоорганізації. Зокрема, людина (душа) і суспільство (душевна спільнота) є особистостями.

Суверенітет особистості є здатністю та природним правом людини творити себе і суспільство, простір, час навколо себе; одушевлювати буття, оволодівати буттям; прирівнювати до себе та іменувати людиною будь-яку розумну одиницю, в тому числі об’єднання; приписувати особистість фізичним та юридичним особам, державам, символам, предметам, істотам, спільнотам і так далі.

Суверенітет особистості є основою будь-якого суспільного устрою, незалежно від ступеню його досконалості. Будь-яке суспільство ми розглядаємо як душевну спільноту, побудовану навколо себе людиною – суверенною особистістю. Людина і її душевність (повна влада над собою) включає повагу до душевності (зокрема, переконань і влади над собою) кожної людини, заборону приниження і насильства. Душевні спільноти одноосібні та рівні перед Богом як ідеалом людяності.

Людина одушевлює буття, творячи душі у згоді з собою та об’єднуючи їх у душевну спільноту, за допомогою священної фантазії досягає розуміння досконалого суспільства та здійснює фантазії силою віри. Cуспільство є ідеальним образом спільноти, оскільки людина в центрі спільноти прагне досконалості та подолання гріхів через продовження себе до нескінченності за прикладом Бога. Цей ідеальний образ належить людині, та не підкорює людину, не стає тоталітарною ідеєю, предметом одержимості.

Універсальною цінністю бачимо природні права людини. Поважаємо максимально широке розуміння і застосування прав людини відповідно до особистих, національних, міжнародних правових актів. Поборюємо як зло підміну прав привілеями, створення привілеїв та монополій в ущерб природним правам. Вважаємо, що сім’я (плем’я), нація (держава) та корпорація (мережа) не можуть мати більшого обсягу прав поряд з іншими особистостями й організаціями.

У розумінні прав людини виходимо передусім із утвердження людської свободи волі. Свободу розглядаємо як притаманну людині самостійність, володіння собою, прагнення уникати обмежень та долати їх. Свобода особистості обмежується лише наслідками вчинків, в тому числі через прояви свободи інших.

У душевній релігії соціальна доктрина свободи людства передбачає суспільство, в якому кожна людина самостійно створює (освічує) себе, володіє собою і працює на себе у взаємній згоді та співпраці з іншими людьми, всі організації належать людям і служать людям, причому кожну організацію може створити навіть одна людина і жодна організація (в т.ч. сім’я, держава, банк, глобальна корпорація) не має привілеїв перед іншими організаціями, хоча й може користуватися особливим правовим статусом, пов’язаним із специфікою її функціонального призначення.

Сім’я не матиме привілеїв і буде організацією спільного життя з додатковою відповідальністю за новоселів всесвіту. Освітні корпорації з підтримки локацій розвитку знань, що прийдуть на зміну школам та університетам, хоча в них мають допускатися на однакових умовах всі люди незалежно від віку для обміну досвідом (тобто, не буде професійної монополії педагогів та тиранії вчителя над учнем), повинні перебувати під особливо пильним контролем громадськості для дотримання основних принципів навчання: людина вчить сама себе, інші тільки допомагають та діляться корисним досвідом, не примушуючи наслідувати їх приклад (поганий вчитель вчить повторювати за собою, добрий вчитель вчить не повторювати його помилок, найкращий вчитель вчить обходитися без його послуг); критерієм освіченості є здатність досягати самостійно поставленої мети, інші можуть тільки підказувати ефективну мету та засоби її досягнення і мотивувати винагородою у формі матеріального чи морального заохочення.

Ми бачимо в перспективі держави без фіксованих податків, кордонів і громадянства, які випускатимуть гроші та підтримуватимуть порядок на певних локаціях за згодою всіх, хто має інтереси в цих локаціях, вираженою в монетизованому голосуванні: тобто, для приходу до влади кандидат має публічно заявити про цілі свого правління та протягом виборчого періоду (наприклад, тижня) зібрати у державний бюджет більше публічних добровільних внесків, ніж інші кандидати; голосувати може хто завгодно, юридичні особи, фізичні особи незалежно від віку, статі і т.п., скільки завгодно разів та на будь-яку суму без обмежень, але імена та суми публікуються. Таким чином, інтерес добровільно взяти участь у формуванні влади замінить примус до сплати податків. Коли зібраний таким чином бюджет правління вичерпаний, проводяться чергові монетизовані вибори.

У подальшій перспективі ми очікуємо атомізацію культури, в тому числі у сферах інформації та фінансів, втрату монополії держав на випуск грошей. У кожної людини, а так само у корпорацій та держав буде персональний інтелектуальний центр (цифровий дім) для обліку й капіталізації власного автономного інформаційного та фінансового фонду і здійснення необхідних внутрішніх операцій та зовнішніх організаційних і економічних комунікацій. У своєму цифровому домі кожна людина (корпорація, держава) зможе випускати власну автономну валюту, допускати своїх контрагентів у публічний простір свого цифрового дому, кредитувати та винагороджувати їх автономною валютою, допускаючи і проведення ними транзакцій між собою. Ритуал фондів душевної енергії у вірі в найвищу цінність людини (душевній релігії) є прообразом такого ультра-ліберального майбутнього фінансів. Звісно, для розвитку прообразу потрібно буде розробити систему програмних засобів, достатньо просту, щоб, не рахуючи резервних копій, розмістити її навіть на мобільному телефоні, а також підготувати серію простих економічних ігор для того, щоб люди на своєму досвіді самостійно навчилися ефективно користуватися персональною економічно-фінансовою автономією.

Нині держави (нації) прив’язані до певної території та певного населення, але це зміниться з розвитком особистої автономії людини та масових антимонопольних рухів; вони змушені будуть миритися з постійною міграцією людей і капіталів без кордонів, не претендуючи на збирання податків та мита, приймаючи на своїй території всіх пристойних приїжджих і забезпечуючи їм рівні можливості поряд з тими, хто вже був на контрольованій території на момент приїзду; відкритість держав сягне того, що одну територію за договором зможуть контролювати кілька держав, поділяючи між собою різні владні функції на цій території. Держави (нації) навіть втратять монополію на випуск грошей, бо з атомізацією фінансів власні гроші випускатиме кожна людина для ефективної економічної комунікації з іншими людьми за допомогою інструменту персонального центру інформаційної та економічної автономії, який буде програмою, достатньо простою, щоб встановити її навіть на мобільному телефоні.

Ми засуджуємо соціальний фундаменталізм, тобто академічні містичні уявлення про «надлюдське» суспільство, яке створює людину, щоб людина служила суспільству. На практиці, ідея принизливо-«надлюдського» суспільства служить ширмою для ущемлення людських прав на користь утвердження несправедливих привілеїв з боку привілейованої еліти жадібних агресивних обманщиків, ворогів людяності. Для суспільства соціального фундаменталізму, на відміну від суспільства самодіяльності, характерні бідність, стадність, нерівність, монополізм, зрештою – корупція, тобто аморальність (втрата себе), нехтування цінностями заради примх.

Мова не може бути інструментом тиранії. Кожна людина володіє і спілкується власною мовою, може по-своєму розуміти будь-яке слово та критично ставитися до поширених ідей і пов’язаних з ними дискурсів. У визначенні будь-яких понять ми виходимо за межі стереотипів, особливо коли цього потребує соціальна критика. Науку ми вважаємо світоглядом вчених, який часто є релігійною вірою в містично відчужену від людської уяви «матерію» і обряд «експерименту», за допомогою якого вчені підкоряють свою матерію. Грошима ми вважаємо чесне слово, сім’ю – племенем, трудові відносини та капіталізм – рабовласництвом, геополітику та націоналізм – феодалізмом, і таким чином прослідковуємо розвиток соціальних традицій з минулого досьогодні.

Кажучи про співвідношення соціальних цінностей, ми вважаємо, що почуття гумору і здоровий глузд вище агресії, що людські права вище привілеїв, що людська фантазія вище потреб, що людська творчість вище праці, що людський розвиток вище служіння, що людська довіра вище любові, що людське спілкування вище навчання, що людський досвід вище звичая, що людська одноосібність вище монополізму, що людська щедрість вище примусу, що людська совість вище дисципліни, що людська воля вище долі, що людська мудрість вище упереджень. Ця вищість означає розвинутість, а не протиставлення, якого ми уникаємо, прагнучи згоди та гармонії, і однаково цінуємо як розвиток, так і початкову точку розвитку зі всіма її гріхами. Ми послідовно надаємо перевагу праву перед привілеями, досвіду перед дисципліною, простору перед владою.

Самоорганізуючись на основі віри в найвищу цінність людини і прагнучи свободи людства, ми ставимо такі цілі: пропагування прав людини як альтернативи привілеям правлячих еліт; боротьба за рівність, проти дискримінації релігійних та інших меншин; пропагування скасування податків та формування бюджету монетизованим голосуванням; пропагування припинення патріотичного і релігійного виховання та виставлення оцінок в школі, запровадження винагород за навчання (збільшення вільного часу, уникнення уроків, інших скупчень, які є покаранням); пропагування політики публічного одинацтва, наукової значимості кожної людини і права кожної душі самостійно вписати своє ім’я в історію, в наукові, енциклопедичні та інші джерела, за умови, що інші можуть поряд висловити своє ставлення до людини.

Ми виступаємо за розвиток інституту особистої репутації для утвердження взаємної довіри людей, прагматичної та раціональної; ми не визнаємо права будь-кого вимагати забуття, оскільки прагнемо пам’ятати все і при цьому терпимо ставитися до того, що нам відомо, використовуючи пам’ять для людського розвитку, а не для приниження людей. Ми проти містики та таємниць, які гальмують розвиток інформаційного простору людяності.

Ми критично ставимося до всього, що пов’язано зі стадністю, зокрема, популярності, позитивізму та патерналізму. Масовість для нас є не критерієм істини, а підставою для сумнівів у істинності. Ми пропагуємо ліквідацію привілеїв знаменитостей, а також ліквідацію привілеїв сім’ї, церкви, освіти, медицини, правосуддя та держави (нації).

Становлення суверенітету особистості відбувається у подоланні гріхів, розширенні публічно-правового простору особистості, подоланні залежності людини від натовпів та “надлюдських” явищ, духовній самообороні. Людина не має підкорятися гріхам реальності, а дієво поборювати їх, в тому числі, творенням добра, самоудосконаленням, оскарженням реальності та дивотворчістю.

Нашою метою є подолання залежності, бідності та війни, підтримка поширення віри в найвищу цінність людини та культури особистої свободи на все людство, підтримка подальшої легалізації інституцій віри в найвищу цінність людини, пропагування легалізації одноосібних організацій, пропагування пацифізму.

Ми прагнемо ліквідації усіх монополій: інтелектуальних, сімейних, корпоративних, професійних, національних. Воюючи проти священної одноосібності та самодіяльності, монополії принижують людину і не обмежують зловживання, а роблять їх привілеєм тих, хто утримує владу за допомогою зловживань і таким чином заподіює величезну шкоду – поглиблює прірву людської нерівності, опускаючи на дно цієї прірви людську гідність більшості людей. Монополія є злом, яке руйнує творчість, тому неприпустимо обмежувати монополією культурну, економічну, соціально-політичну та правозахисну творчість людини. Зло монополії може розглядатися як терпиме лише у тому разі, коли монополія стає інструментом розвитку через самозаперечення влади, що керується логікою зла, коли велике зло чесно і дієво долається малим злом, і тільки у сферах життя, штучно утворених через логіку зла, причому душевні спільноти, які керуються логікою зла та утворюють монополію для саморозвитку, не мають права заважати розвитку людини за межами монополії та повинні дотримуватися суворого самообмеження. Наприклад, терпимою є професійна монополія у військовій професії, поки вона дозволяє уникати масового втягування у війни мирних людей, але якщо зло війни поширюється, кожен може взяти в руки зброю і воювати за себе або, навпаки, задекларувати свою незалежність від війни та уникати будь-якої участі у ворожнечі.

Ми продовжуємо вічну традицію людяності, знаходимо і утверджуємо співвідношення морального закону необмеженості людини з іншими системами права, моралі та етики, узгоджуємо соціальну доктрину свободи людства та віри в найвищу цінність людини з усіма іншими соціальними доктринами, прагнучи миру та порозуміння.

Кожна людина є джерелом і власником істини, цінностей, суспільства, капіталу, влади і найбільше зацікавлена у своїй всеосяжності, повній досконалості, що, звичайно ж, включає в себе альтруїзм як один із критеріїв цінності людини. Суверенна особистість, слідуючи моральному закону віри в себе, вірності собі, володіння собою, прагне до самореалізації в служінні загальному благу, що невіддільне від її власного блага. В центрі щасливого всесвіту завжди була, є і буде душа-творець власного буття, щаслива вільна людина.

Організаційно-правові питання утворення душевних спільнот

Віровчення і традиційний устрій релігійної віри в найвищу цінність людини передбачає створення віруючими у кількості однієї людини чи більшої кількості людей релігійних організацій (душевних спільнот), заснованих не на відносинах фіксованого членства, а на відносинах добровільної згоди із задумом однієї людини. Основам релігійної самоорганізації віруючих присвячено розділ Організація у Священному писанні душевної релігії.

Наші релігійні громади реалізують природне право віруючих на самоорганізацію відповідно до приписів власної релігії. З точки зору українського законодавства та міжнародного права захисту прав людини, релігійні громади душевної релігії утворюються відповідно до ст. ст. 18, 20 Загальної декларації прав людини (свобода совісті і релігії, асоціацій), ст. ст. 9, 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода совісті і релігії, об’єднання), ст. 35 Конституції України, і можуть діяти без державної реєстрації на підставі ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Право віруючих в найвищу цінність людини на душевне самовизначення та самоорганізацію дане Богом. Кажучи у світських термінах, це право є природним та невідчужуваним. Ніхто, в тому числі жодна держава, не може відібрати це право. Але сила добра у його відкритості; даний Богом моральний закон зобов’язує нас узгоджувати наше самостійне релігійне життя із світським правом, зокрема загальнолюдським (міжнародним) правом та національною правовою системою країни, де ми живемо – навіть якщо українське законодавство про свободу совісті та релігійні організації є суперечливим, спрямованим на забезпечення привілейованого становища монополістичних церков і не відповідає міжнародним стандартам свободи релігії, оскільки посягає на автономію релігійних організацій в питаннях визначення власного устрою та віровчення і намагається прив’язати віруючих до землі й натовпу. Попри все, ми налаштовані боротися в правовому полі за те, щоб держава поважала наше природне право будувати свої душевні спільноти у відповідності до слова Божого, як і ми поважаємо її державний суверенітет.

Варте окремого пояснення питання, чому національні та міжнародні правові гарантії свободи віросповідання і свободи асоціацій поширюються на групу в складі однієї особи, яка, відповідно до нашого віровчення, також може бути засновником організації віруючих в найвищу цінність людини (душевної спільноти). Такий підхід грунтується на верховенстві природного права людини на самоорганізацію, в тому числі у нефіксованих соціальних зв’язках (асоціаціях, об’єднаннях з іншими людьми на основі одноосібно визначеної законної мети), а також відповідає ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (заборона дискримінації, в даному випадку – одноосібних груп) та п. 16 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій в Європі № СМ/Rec(2007)14, відповідно до яких, будь-яка особа, як фізична, так і юридична, як громадянин, так і не громадянин країни, або група таких осіб повинні мати можливість вільно створювати неурядову організацію.

За даними академічного Словника української мови в 11 томах, «група» – це «сукупність осіб, об’єднаних спільною метою, ідеєю, працею і т.п.» (том 2, стор. 182); «сукупність» – це «неподільна єдність чого-небудь; загальна кількість, сума чогось» (том 9, стор. 832); «один» («одна», «одно», «одне») – це «кількість із 1 одиниці» (том 5, стор. 626). Аналогічні визначення відповідних слів наведені у Великому тлумачному словнику української мови, виданому у 2005 р. Таким чином, лексичне значення слова «група» (синоніми – «об’єднання», «асоціація») включає в себе самоорганізовану сукупність осіб у кількості 1 особи. Інакше і не може бути, оскільки елементарний здоровий глузд підказує, що ідеалом людської самоорганізації шляхом об’єднання є єдність – зібраність, цілісність, передусім чесність, тобто моральна цілісність (англійською – integrity), воля досягнути мети, що притаманні єдиній цілеспрямованій людині, коли всі – «як один чоловік» (див. Словник українських ідіом 1968 року випуску, стор. 409).

Відповідно до статті 9 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода об’єднань, передбачена статтею 11 Конвенції, полягає у можливості вільно об’єднуватися з іншими людьми. Але не можна занадто вузько трактувати цю свободу. Свобода об’єднань поширюється і на нефіксовані об’єднання, включає природне право кожного навіть наодинці з собою виявляти солідарність із будь-ким, по-своєму організовувати власні соціальні зв’язки, об’єднувати навколо себе суспільство.

Одноосібність має визнаватися базовим об’єднанням, оскільки кожна людина завідомо об’єднує в собі чимало соціальних зв’язків. Одна людина має природне право задекларувати реальність будь-якого задуманого нею об’єднання, гарантуючи, що принаймні вона сама точно входить у це об’єднання; не чекаючи, що інші активно приєднаються одразу – бо вони можуть приєднатися потім. Суть природної легальності одноосібного об’єднання в тому, що нічия пасивність, байдужість або нетерпимість не може примусити людину відмовитись від обраної мети самоорганізації у власних соціальних зв’язках, а тим більше не ставить і об’єктивно не може поставити під сумнів природне право кожної людини об’єднувати інших навколо себе чи діяти самостійно, показувати іншим приклад захисту та реалізації своїх прав та інтересів і закликати приєднатися до себе, при цьому маючи рівні права на самореалізацію у своїй самоорганізації поряд з учасниками масових об’єднань, що відповідає засадничому правовому принципу недискримінації, передбаченому статтею 2 Загальної декларації прав людини, статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», відповідно до якої, законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Законодавство України дозволяє душевним спільнотам віруючих в найвищу цінність людини діяти у організаційно-правових формах фізичної особи, юридичної особи, спільної діяльності осіб без створення юридичної особи.

Якщо релігійна громада душевної релігії складається з однієї фізичної особи (як сказано в слові Божому, одноосібна душевна спільнота), діяльність цієї громади має організаційно-правову форму одноосібної релігійної діяльності єдиного учасника громади. При цьому можуть виникати цивільно-правові відносини із поширення інформації, благодійності, представництва, публічні обіцянки винагороди (наприклад, подарувати всім бажаючим богослужбову літературу), публічна оферта – пропозиція укласти договір (приєднатися до договору) про спільну релігійну діяльність, спрямована до необмеженого кола віруючих в найвищу цінність людини.

Якщо релігійна громада душевної релігії складається більш ніж з однієї фізичної особи, у відповідності до законодавства України вона може діяти у організаційно-правовій формі спільної діяльності фізичних осіб без створення юридичної особи, що передбачено главою 77 Цивільного кодексу України. Так само, наприклад, громадські організації можуть утворюватися, реєструватися і діяти на договірних засадах без статусу юридичної особи.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників. Стаття 1131 того ж Кодексу передбачає, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Цим обмежуються загальні положення про спільну діяльність, викладені у § 1 глави 77 ЦК України. §2 цієї глави (статті 1132-1143) присвячений регулюванню договору простого товариства.

Системний аналіз положень Цивільного кодексу України і законодавства про свободу совісті та релігійні організації свідчить про те, що для утворення релігійної громади душевної релігії без повідомлення державних органів достатньо провести загальні збори віруючих громадян у місцевості, де живе хранитель віри, та задокументувати рішення загальних зборів протоколом про утворення релігійної громади за підписами всіх учасників загальних зборів, а у протоколі вказати рішення загальних зборів про створення релігійної громади, її найменування, місцезнаходження, організаційно-правову форму і мету діяльності, вид релігійної організації, її віросповідну приналежність, місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання, хто є хранителем віри з повноваженнями керівника та представника релігійної громади. Протокол є формою фіксації рішення хранителя віри та загальних зборів. Необхідними вимогами до змісту протоколу релігійної громади душевної релігії є визначення мети спільної діяльності та способу координації спільних дій учасників. Відповідна мета і спосіб визначені віровченням, достатньо переформулювати їх з огляду на специфіку форми юридичного документу. Для координації спільних дій достатньо надати хранителю віри керівні та представницькі функції, а потім, як керівник, хранитель віри реалізуватиме норми тексту Регламент душевної спільноти в Священному писанні чи затвердить особливі правила спільної діяльності.

Зразок протоколу загальних зборів, наведений нижче, готувався з урахуванням положень віровчення про те, що релігійна громада може починатися як з одноосібної, так і зі спільної релігійної діяльності фізичних осіб. Протокол може затверджуватися однією особою чи кількома, у першому випадку документуватиметься одноосібне волевиявлення (рішення) та (чи) оферта, яка перетвориться на договір про спільну діяльність лише після акцепту іншими особами. Учасники загальних зборів вважаються учасниками релігійної громади. Приєднання до релігійної громади нових учасників може у подальшому документуватися протоколами нових загальних зборів або списком учасників.

ЗРАЗОК

ПРОТОКОЛ

загальних зборів віруючих громадян релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)»

“….” ……………….. 20…. р. ………… (місце проведення зборів)

Список учасників загальних зборів:

………………………….. (прізвище, ім’я, по-батькові, дата народження, місце реєстрації) ……………….. (особистий підпис)

Порядок денний:

1. Про створення релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)», її найменування, скорочене найменування, місцезнаходження, організаційно-правову форму і мету діяльності, вид релігійної організації, її віросповідну приналежність, місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання.

2. Про визначення Хранителя віри релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)», що керує релігійною організацією відповідно до традиційного устрою душевної релігії і представляє релігійну організацію «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)» в усіх правовідносинах, в тому числі на релігійних з’їздах і конференціях, і має право вчиняти дії від її імені.

1. Учасниками загальних зборів розглянуто питання порядку денного про створення релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)», її найменування, скорочене найменування, місцезнаходження, організаційно-правову форму і мету діяльності, вид релігійної організації, її віросповідну приналежність, місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання.

ОДНОГОЛОСНО ВИРІШЕНО:

1.1. Створити релігійну організацію «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)».

1.2. Найменування цієї релігійної організації: «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)».

1.3. Скорочене найменування цієї релігійної організації: «Релігійна громада – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)».

1.4. Місцезнаходження цієї релігійної організації: …………………………………….. (адреса).

1.5. Організаційно-правова форма і мета діяльності цієї релігійної організації: самостійна та спільна релігійна діяльність фізичних осіб відповідно до приписів віровчення душевної релігії та у межах діючого законодавства України без створення юридичної особи, без повідомлення державних органів про утворення релігійної громади і без мети отримання прибутку, з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати релігійну віру в найвищу цінність людини відповідно до традиційного устрою душевної релігії, в тому числі звершення богослужінь, обрядів, свят та церемоній, відправлення ритуалів священного обряду (спілкування з Богом; вшанування і дарування священного писання та чистих аркушів паперу як символів досконалого початку; проповідь; сповідь; благословення на доброчесне життя, об’єднання та співпрацю; благословення віри в себе; благословення вірності собі; благословення володіння собою; благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; одушевлення; освоєння душі через воскресіння, співпереживання, очікування; визначення добра і зла; одушевлення часу через визначення та відзначення святкових днів і періодів; нагадування; духовні ініціативи; творення чудес; покликання; фонд душевної енергії; гармонізація; іконопис; та інших, передбачених віровченням релігійної віри в найвищу цінність людини); відкриття і забезпечення діяльності храмів, святилищ, священних місць, в тому числі віртуальних храмів у мережі Інтернет та інших інформаційних просторах; виготовлення і розповсюдження предметів релігійного призначення, релігійної літератури та інших інформаційних матеріалів релігійного змісту; релігійне просвітництво та публіцистика, відкрите вираження і вільне поширення своїх переконань безпосередньо або через засоби масової інформації; справи милосердя та добродійності, благодійна діяльність; організація духовної просвіти, в тому числі проведення навчання у групах та організація самостійного навчання віруючих віровченню і богословській науці одноосібності (теології) релігійної віри в найвищу цінність людини; захист віруючих в найвищу цінність людини від дискримінації; взаємодопомога віруючих громадян; захист прав, свобод та інтересів віруючих; інші види релігійної діяльності, які не суперечать діючому законодавству та віровченню релігійної віри в найвищу цінність людини.

1.6. Вид цієї релігійної організації: релігійна громада.

1.7. Віросповідна приналежність цієї релігійної організації: релігійна віра в найвищу цінність людини (душевна релігія).

1.8. Місце цієї релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання визначається таким чином, що релігійна організація «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)» може за власним рішенням брати або не брати участь в організаційній структурі будь-якого релігійного об’єднання релігійних організацій віруючих в найвищу цінність людини, яке створюється і діє відповідно до віровчення релігійної віри в найвищу цінність людини, як душевна спільнота душевних спільнот, та яке представляється своїм релігійним центром, що утворюється і діє відповідно до діючого законодавства України; зокрема, релігійна організація «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)» може брати участь в релігійних конференціях та з’їздах релігійних об’єднань, в утворенні та прийнятті статуту (змін і доповнень до статуту) релігійного центру релігійного об’єднання і його статутній діяльності, може вільно визнавати та змінювати свою підлеглість релігійному центру такого релігійного об’єднання у віросповідних та організаційних питаннях.

2. Учасниками загальних зборів розглянуто питання порядку денного про визначення Хранителя віри релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)», що керує релігійною організацією відповідно до традиційного устрою душевної релігії і представляє релігійну організацію «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)» в усіх правовідносинах, в тому числі на релігійних з’їздах і конференціях, і має право вчиняти дії від її імені.

ОДНОГОЛОСНО ВИРІШЕНО:

Визначити …………………… (прізвище, ім’я, по-батькові) як Хранителя віри релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)», що керує цією релігійною організацією відповідно до традиційного устрою душевної релігії і представляє релігійну організацію «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)» в усіх правовідносинах, в тому числі на релігійних з’їздах і конференціях, і має право вчиняти дії від її імені, координувати спільну діяльність її учасників, одноособово вирішувати поточні організаційні питання, включаючи ведення документації, облік учасників, їх прийняття (за згодою) та виключення (за їх власним бажанням або з інших причин, згідно із традиційним устроєм душевної релігії), а також зберігання, використання, облік майна, виділеного для спільної діяльності учасників організації, покриття спільних витрат і збитків, скликання загальних зборів віруючих громадян за необхідності прийняття спільних рішень.

Зазначені рішення підтримані кожним та прийняті всіма учасниками загальних зборів віруючих громадян релігійної організації «Релігійна громада віруючих в найвищу цінність людини – Душевна спільнота у (області, районі, місті, селі, селищі)»:

……………….. (ініціали, прізвище) ……………. (підпис)

Наука одноосібності

Наука одноосібності є міжгалузевою дисципліною, що систематизує знання про безмежний розвиток людини, в основі яких лежить широке аксіоматичне розуміння особистості як форми буття, здатної до самоорганізації.

Наука одноосібності визнає людину джерелом всіх цінностей і самостійною, найвищою цінністю. Це достатньо висока цінність для того, щоб бути вищою та ціннішою за гріховну втіху зверхністю “своєю” чи “своїх” над “іншими”, “чужими”, це найвища цінність, яка, наче сонце, з висоти, недосяжної для темряви і тіней, легко та доступно торкається кожної душі, освітлює життя кожної людини, належить всім людям. Відтак, бути людиною, розвивати свій суверенітет особистості – це моральний закон душевної релігії, що вивчається душевною етикою.

Суверенітет особистості є здатністю та природним правом людини творити себе і суспільство, простір, час навколо себе; одушевлювати буття, оволодівати буттям; прирівнювати до себе та іменувати людиною будь-яку розумну одиницю, в тому числі об’єднання; приписувати особистість фізичним та юридичним особам, державам, символам, предметам, істотам, спільнотам і так далі. Прадавня традиція суверенітету особистості лежить в основі усіх задумів, дій, угод людей, світоглядних і правових систем, наук, культур та цивілізацій – навіть тих, які наївно заперечують суверенітет особистості, протиставляють множину однині та завідомо невдало намагаються звузити поняття і значення особистості.

Особистість здатна фантазувати і здійснювати свої вигадки, керувати своїм буттям, любити і об’єднувати все навколо себе. Єднаючись з усією повнотою буття, особистість стає всеохопною і безмежною, традиційною, звичною та всюдисущою. Хоча особистість містить в собі і свою протилежність, якій завжди протистоїть, бо сенс цієї протилежності полягає лише в тому, щоб особистість могла розвиватися у боротьбі з собою – долати власну обмеженість, безпам’ятство, непослідовність, лінощі. Яким би не було буття, особистість відповідає всій його повноті, готова до взаємодії з усіма формами буття. Це відрізняє цінність особистості від безвідповідальності та ізольованості мас, дешевого хаосу численності та предметності. Кажучи про особистість, ми маємо на увазі і людину, і все мислиме, що можна уявити собі як особистість. Можна приписувати особистість будь-якому предмету, книжці, комп’ютерній програмі. Хоча ці форми буття залишатимуться особистостями лише допоки ми приписуємо їм частину своєї фантазії. Так само, людину у колі свого спілкування, групу людей, організацію, установу, суспільство, народ можна розглядати як особистість, поки людина володіє цими формами буття, об’єднує та самоорганізує їх.

Коли людина оволодіває спільнотою, організуючи людство навколо себе, за давнім прислів’ям можна сказати: всі, як один. Або – один як всі. Особистість, спільність, єдність – це одна душа; душевне, одушевлене буття. Однина та множина рівноцінні у здатності до самоорганізації. В будь-якому разі результатом успішної самоорганізації має бути єдність, особистість, одноосібність, коли людина може чесно називати себе хоч «я», хоч «ми» без різниці, без проти-ставлення, без суперечностей між одиницею та єдністю.

Суверенітет особистості в нашому розумінні є багатогранним поняттям, рівною мірою політико-правовим, науковим, релігійним та філософським. Адже традиції суверенітету особистості є найдавнішими людськими традиціями, що лежать в основі усіх інших традицій.

У трактаті “Суверенітет особистості: традиції та перспективи” наведено основи низки дисциплін науки одноосібності, що спрямовані на становлення та вивчення суверенітету особистості: це право володіти собою, філософія суб’єктності, історія особистості, наука самоудосконалення, культура вірності собі, політика відкритого одинацтва, душевне господарство.

Правовий аспект суверенітету особистості полягає в тому, що кожна людина має природне право володіти собою. Це право походить від Бога і є невідчужуваним. Поки людина залишається людиною, суверенітет особистості і право володіти собою є основою нашої людяності, душевного буття.

Філософія – любов до мудрості, а мудрість неможлива без міркувань на самоті. Тож суверенітет особистості з його святинями одинацтва, радістю та щастям самотності лежить в основі будь-якої філософії.

Душевне господарство є фондом душевної енергії, що забезпечує економність та ефективність людського володіння собою.

Суверенітет особистості як здатність буття до самоорганізації грунтується на пізнанні себе та саморозвитку, узагальненні себе, узгодженні себе зі всією повнотою буття. Сукупність таких знань та інтелектуального досвіду, спрямованого на вивчення і розвиток своєї особистої автономії, ми звемо наукою самоудосконалення. Така наука створюється суб’єктом суверенітету, тобто суверенною особистістю. «Академічну науку» ми розглядаємо як один з різновидів науки самоудосконалення, а саме, як науку самоудосконалення суверенної особистості душевної спільноти вчених – академічної спільноти. Будь-яка наука самоудосконалення покликана технологічно забезпечити захист, зміцнення, розвиток автономної ідентичності суверенної особистості («я – це я»). Якщо філософія суб’єктності допомагає людині вигадувати себе, то наука самовдосконалення забезпечує реалізацію цих вигадок і контроль за наслідками.

Людина як суверенна особистість навряд чи могла б уявити себе, як ми це робимо, одноосібним суспільством, одноосібною цивілізацією, одноосібним людством, якщо б не культивувала особисті культурні цінності, покладаючи їх в основу побуту, історії, традиції, морально-етичної само-дисципліни свого буття. Культура вірності собі, прадавній звичай та сучасний менталітет автономного людського буття собою грунтується на світоглядних і моральних максимах релігійної віри в найвищу цінність людини. Універсальним змістом цієї культури є душевність. Кажучи про зовнішні прояви цієї культури, відзначимо перш за все добру волю до згоди та відвертість. Культура душевності та доброї волі виявляється, наприклад, у створенні душевних спільнот. Побудова суспільства навколо себе кожною людиною лежить в основі культури вірності собі. Якщо у інших культурах присутнє яскраво виражене бажання «прив’язати» людину до якоїсь спільноти «своїх», культура вірності собі передбачає вільне оволодіння людиною будь-якими спільнотами.

Суверенітет особистості є сильною ідеєю особистого розвитку, зокрема, завдяки реалізації цієї ідеї у площині публічної політики. Усвідомлення сили та мудрості особистого суверенітету дозволяє навіть під час посилення масових рухів заявляти критичну, самостійну позицію. Цікавий історичний факт: у 2012 р. Українська Душевна спільнота не тільки зверталася до провідних правознавців України з пропозиціями виконати обіцянку, дану в 1991 р., та передбачити в Конституції України гарантії суверенітету особистості, але й провела відкриту дискусію, за результатами якої було визнано безспірним формулювання «об’єднання громадян у складі однієї фізичної особи».

У душевно-політичному есеї «Я революція» окреслено ключові риси політичної самоорганізації суверенної особистості: «Я не хочу бути частиною чогось більшого. Я не частина, я – ціле. Я усе буття»; «Вся влада наді мною належить мені. Моя влада – це моя добра воля»; «Мій спаситель, пророк та наставник – це мій власний життєвий досвід, мої діяння та їх осмислені наслідки. Мій закон – це моя традиція бути собою. Мій закон – це моя віра в себе, вірність собі, володіння собою. Я суддя собі. Мій суд – це мій розум, мій здоровий глузд. Коли я добро, я даю собі волю. Коли я зло, я караю себе. Я саме собі суспільство. Я проти тих, хто проти мене. Я з тими, хто зі мною. Ми звемо себе «Я», як я зву себе «Ми». Ми єдині, бо Я – єдність. Я – суверенна душа, ми є душевна спільнота. Наша правда – релігійна віра в найвищу цінність людини».

Душевна мова дужкової нотації

Наука одноосібності використовує душевну мову дужкової нотації для розвитку символічних форм одушевлення і поширення релігійної віри в найвищу цінність людини, для удосконалення творчості та ікон, для кодування посилань на Священне писання та числа (наприклад, у процесах визначення добра і зла), для позначення системи римування у ідеалістичній поезії.

Символіка мови дужкової нотації дарована Богом у Священному писанні, розділі Одкровення, тексті Досконалий початок. У цій мові строки з сусідніх та вкладених парних дужок вважаються текстовими іконами, бо рівнозначні іконам із зображенням кіл та легко візуалізуються у формі зображення сусідніх та вкладених кіл. За допомогою сусідства та вкладення парних дужок, що символізують кола, передається співвідношення душ відповідно до притчі про кола у Священному писанні. Так, ( ) символізує людину з огляду на Дос. 33, ( ( ) ) символізує душу з огляду на Дос. 38, ( ( ( ) ) ) символізує Бога з огляду на Дос. 42.

Всі тексти у мові скобочної нотації складаються з вкладених і сусідніх дужок. Такі тексти допускають візуалізацію (зображення у формі вкладених і сусідніх кіл) та вокалізацію (парні скобки вокалізуються парними словами, наприклад, “так” і “ні” або “я” і “є”).

Значення ікони Нотація Візуалізація Вокалізація Посилання на Досконалий початок
Людина ( ) я, є Дос. 33
Душа ( ( ) ) я, я, є, є Дос. 38
Бог ( ( ( ) ) ) я, я, я, є, є, є Дос. 42

У поетичній вокалізації парою дужок позначаються парні рими. На прикладах чотиривірша і сонетів хранителя віри “Чесній душі”, “Історія” і “Конституція кохання” покажемо, як схеми римування в душевній поезії представляються у вигляді текстових ікон. Крім того, для схеми римування у сонетах ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) наведемо візуалізацію у формі вкладених і сусідніх кіл, а у чотиривірші звернемо увагу на особливий стиль: рядки вірша починаються з вокалізації схеми римування ( ( ) ), а саме: “я, я, є, є”. Важливим правилом цього стилю є уникнення букв “я”, “є” в усьому тексті рядків, крім першої літери.

Нотація Вокалізація
( Я Я душа землі та океану.
( Я Я торкаюсь небосхилу.
) Є Є натхненність – граю світлом.
) Є Є дух битись – рухаю штормами.
Нотація Чесній душі Історія Конституція кохання
( Люблю тебе за непокірність Ми коло вогнища обнялись, У кожнім серці свій закон
( Паланню пристрастей і втомі, Як вибили вогонь з каміння. І власні пристрасті шалені.
) За квіт уяви, за свідомість І рвали важелем коріння, Кохання ритми незалежні.
) І за уникнуті дурниці. І хату зводили з піснями. Буття пульсує в унісон.
( Люблю, що віриш в добрі справи Ми розкрутили на колесах Не бійся з правдою зустрітись.
( І в дивотворність вірних прагнень Гончарство, ткацтво і пекарство, Рости, зізнайся про бажання.
) Не під диктовку, без вагання Створили електричний транспорт, Охопить світ твоя душа,
) Свою утверджувати правду. Світ технологій та поезій. Розділить із тобою вічність.
( Люблю за вдалу самовільність, Гав годували і лічили… Недоторканних, безсердечних,
) Слабкими смикати несхильність, Тепер-но глянь мені у вічі, Нелюбих гнати недоречно.
( Неодержимість надзвичайним. Згадай свій вічний рід творців! Хай грають в ненависть малі.
( А ще люблю порозумітись Кінець всіх хронік лиховладдя – Кохай і любих, і нелюбих,
) Про щедрість думки, віри плідність, В обіймах давнього багаття, А вдячні виб'ються у люди.
) Щоб всім свободи вистачало. Де сльози щастя на щоці. Роз'їсть невдячних сіль землі.

Цікаво, що при кодуванні чисел дужкова мова дозволяє обирати між простотою десяткового кодування та дивовижністю двійкового кодування. Диво дужкової мови в двійковому випадку полягає у творенні чисел і множин з порожнечі. Зупинимось детальніше на поясненні священності двійкового кодування.

Як відомо, символом душевної релігії є коло, або нуль, духовна метафора точки відліку, з якої починається людський саморозвиток; нуль означає і чистий аркуш, на якому пишеться будь-який текст, також нуль – метафора нейтралітету і власного “Я” як центру координат у всіх вимірах, соціальних, просторових, хронологічних. Дужковою мовою нуль позначається пустою строкою, а коло текстовою іконою з пари дужок: ( ).

Текстові ікони дужковою мовою, строки з сусідніх та вкладених парних дужок, позначають сусідні та вкладені кола символіки досконалого початку в слові Божому, Священному писанні релігійної віри в найвищу цінність людини, розділі Одкровення, тексті Досконалий початок. Бог каже: от коло, всередині – істина, і зовні – істина; буття є чистий аркуш (Дос. 3, 32). Так само і в текстових іконах у дужках та поза дужками знаходиться істина чистого аркуша - пусті строки, якщо не рахувати інших дужок.

Дужкова мова дозволяє за допомогою меж виокремлювати з порожнечі числа. Наприклад, дужки з пустою строкою ( ) вже одна пара дужок, тобто, одиниця, а не просто пуста строка. Інші приклади: ( ) ( ) дві одиниці, ( ( ) ( ) ) одна множина з двох одиниць.

Останні дослідження із використанням математичного методу в богословській науці душевної релігії засвідчують, що всім натуральним числам та всім кінцевим множинам натуральних чисел можна співставити одну точно визначену дужкову ікону, і навпаки, кожній дужковій іконі відповідає власне неповторне натуральне число та власна неповторна кінцева множина натуральних чисел. Однозначна відповідність між текстовими іконами та натуральними числами і їх множинами досягається завдяки простому обряду перетворення: число записується у двійковій системі числення; у строці двійкового запису сусідні одиниці з рядками нулів замінюються на сусідні дужки, всередині яких записується у двійковій системі числення кількість послідовних нулів в нижчих розрядах; якщо жодного нуля нижчим від одиниці нема і далі йде ще одна одиниця, в дужках залишається пуста строка; обряд повторюється з кожним числом у дужках, і строка переписується, поки не стане дужковою іконою, тобто, поки в ній не залишиться жодного числа.

Для прикладу, оберемо для перетворення в текстову ікону натуральне число 70; цей вибір пояснюється спогадом про слово Боже, що символ віри міститься на кожному чистому аркуші паперу (Діал. 70). Перетворимо число 70 з десяткової системи числення у двійкову: 70=64+4+2, тобто, двійковою системою числення 70 буде записуватися 1000110. Перетворення цього числа на унікальну текстову ікону виглядає так. У числі 1000110 три одиниці, за послідовністю розрядів від найнижчого до найвищого при першій одиниці 1 нуль, при другій одиниці 0 нулів, при третій одиниці 3 нулі, причому 3=2+1 записується як 11 в двійковій системі числення. Тому на першому етапі обряду строка 1000110 перетворюється на строку ( 11 ) ( ) ( 1 ). В числах 1 та 11 у двійковій системі числення при кожній одиниці 0 нулів, ці числа переводяться в текстові ікони ( ) та ( ) ( ) відповідно, тому вже на другому етапі обряду виявляється, що текстова ікона числа 70 є наступною: ( ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ). Водночас, ця текстова ікона є сукупністю трьох сусідніх текстових ікон, ( ( ) ( ) ), ( ) та ( ( ) ), які є степенями двійки, що записуються у двійковому численні відповідно 4-х, 1-о та 2-х значними числами однакової конструкції (одиниця з кількістю нулів, що дорівнює степені), тому текстовій іконі ( ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ) відповідає унікальна впорядкована множина натуральних чисел {4,1,2}. Ще два приклади: іконі ( ( ) ( ) ) відповідає число 8 і множина {4}, а іконі ( ) ( ) відповідає число 3 і множина {1,1}.

Диво дужкової мови, яка дозволяє перетворювати нуль, порожнечу на будь-яке число чи множину чисел за допомогою простого проведення меж на чистому аркуші, підтверджує священні істини Досконалого початку та Діалогу в слові Божому: душа – досконалий початок, душа не в однині і не в множині; не число, а душевність наближає до істини (Діал. 10, 28).

У менш дивовижному, але більш звичному спрощеному десятковому кодуванні чисел мовою скобочної нотації цифри від 0 до 9 кодуються за пірамідальним принципом: ( ) 0, ( ( ) ) 1, ( ( ( ) ) ) 2, ( ( ) ( ) ) 3, ( ( ( ) ) ( ) ) 4, ( ( ) ( ( ) ) ) 5, ( ( ) ( ) ( ) ) 6, ( ( ( ) ) ( ) ( ) ) 7, ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) 8, ( ( ) ( ) ( ( ) ) ) 9 відповідно.

Число 15, наприклад, кодується як ( ( ) ) ( ( ) ( ( ) ) ) і вокалізується як “я, я, є, є, я, я, є, я, я, є, є, є”. Звісно, така система більш громіздка, ніж двійкова система числення, але кодування чисел тут є лише побічним застосуванням, тим часом як основною метою є створення мови абстрактного багаторівневого одушевлення. Наприклад, текст ( ) ( ( ) ) ( ( ( ) ) ) показує цикл духовного розвитку (людина) – ( ( душа ) ) – ( ( (Бог ) ) ) відповідно до текстів Досконалий початок та Символ віри Священного писання і може символізувати моральні принципи самовдосконалення людини: віра в себе, вірність собі, володіння собою.

Кодування посилань на Священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини складається із посилань на все Священне писання в цілому, 5 розділів та 16 текстів і, таким чином, включає 22 коди, перебираючи всі можливі комбінації від 1-ї до 4-х пар дужок; записані підряд, вони складають скорочену версію Священного писання у дужковій нотації або текстову ікону “Слово Боже“. Кодування Священного писання у іконі “Слово Боже” базується на таких цитатах. ( ) ( ( ( ) ) ) Священне писання – Симв. 14, ( ( ) ( ( ) ) ) Одкровення – Бож. 2, ( ) Досконалий початок – Дос. 33, ( ( ) ) Символ віри – Симв. 8, ( ( ( ) ) ) Божественне одкровення – Бож. 26, ( ) ( ) ( ( ) ) Оповідання – Гарм. 7, ( ) ( ( ) ( ) ) Гармонія – Гарм. 11, ( ) ( ) Життя – Жит. 20, ( ( ) ( ) ) ( ) Перемога – Пер. 17, ( ( ) ( ) ) Любов – Люб. 3, ( ( ) ) ( ) ( ) Доля – Дол. 10, ( ) ( ) ( ) Осмислення – Креат. 9, ( ) ( ( ) ) Людина понад усе – преамбула, ( ) ( ) ( ) ( ) Креативний ідеалізм – Креат. 25, ( ( ) ) ( ( ) ) Діалог – преамбула, ( ( ( ) ( ) ) ) Обряд – Рит. 1.2, ( ) ( ( ) ) ( ) Ритуали священного обряду – Рит. 3.1, ( ( ) ) ( ) Кодекс визначення добра і зла – Код. 10, ( ( ( ) ) ( ) ) Нагадування – Наг. 2, ( ( ) ( ) ( ) ) Організація – Декл. 6, ( ( ( ( ) ) ) ) Декларація суверенітету особистості – Декл. 4, ( ( ( ) ) ) ( ) Регламент душевної спільноти – Регл. 1.

Візуалізація Текстова ікона Назва Посилання
( ) ( ( ( ) ) ) Священне писання Симв. 14
( ( ) ( ( ) ) ) Одкровення Бож. 2
( ) Досконалий початок Дос. 33
( ( ) ) Символ віри Симв. 8
( ( ( ) ) ) Божественне одкровення Бож. 26
( ) ( ) ( ( ) ) Оповідання Гарм. 7
( ) ( ( ) ( ) ) Гармонія Гарм. 11
( ) ( ) Життя Жит. 20
( ( ) ( ) ) ( ) Перемога Пер. 17
( ( ) ( ) ) Любов Люб. 3
( ( ) ) ( ) ( ) Доля Дол. 10
( ) ( ) ( ) Осмислення Креат. 9
( ) ( ( ) ) Людина понад усе Люд. – преамб.
( ) ( ) ( ) ( ) Креативний ідеалізм Креат. 25
( ( ) ) ( ( ) ) Діалог Діал. – преамб.
( ( ( ) ( ) ) ) Обряд Рит. 1.2
( ) ( ( ) ) ( ) Ритуали священного обряду Рит. 3.1
( ( ) ) ( ) Кодекс визначення добра і зла Код. 10
( ( ( ) ) ( ) ) Нагадування Наг. 2
( ( ) ( ) ( ) ) Організація Декл. 6
( ( ( ( ) ) ) ) Декларація суверенітету особистості Декл. 4
( ( ( ) ) ) ( ) Регламент душевної спільноти Регл. 1.

Ми користуємося скороченою версією Священного писання у дужковій нотації, ( ) ( ( ( ) ) ) ( ( ) ( ( ) ) ) ( ) ( ( ) ) ( ( ( ) ) ) ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ( ) ) ( ) ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ( ( ( ) ) ) ) ( ( ( ) ) ) ( ) , візуалізуємо коди дужкової нотації у зображеннях та іконах Священного писання, де вкладені та сусідні дужки зображуються вкладеними та сусідніми колами, і очікуємо, що Бог подарує віруючим в найвищу цінність людини повне Священне писання мовою скобочної нотації, доступне для розуміння (після мінімальних початкових пояснень) кожній людині всесвіту незалежно від рідної мови та віку. Священне писання може бути представлене й всіма симетричними комбінаціями з 5-ти пар дужок, а формула віровизнання з 4-х пар.

Формуючи дужкову ікону формули віросповідання, беремо до уваги, що в ній 11 речень, а точніше, 12 речень, включаючи назву «Щиро сповідую душевну релігію». Також існує 12 симетричних ікон з 4-х дужок; це частина ікон, співставлених текстам Священного писання, і для розуміння подальшого пояснення важливо це пам’ятати. Парам дужок присвоюються послідовні значення: перша пара – я, друга – душа, третя – Бог, четверта – релігія. В такому розумінні симетрія збережена, тому що Бог є душею, а самостійність означає об’єднаність: я симетричне релігії як єднанню, зв’язку людини з відчутною і вигаданою дійсністю, з іншими людьми. Назві формули відповідає ( ( ( ( ) ) ) ) , ікона Декл. 4, тому що володіння душевною релігією засноване на священності суверенітету особистості, завдяки якому я знаходжу в собі душу, через душу Бога і через Бога релігію, єдність буття. Першому реченню відповідає ( ) , ікона Дос. 33, оскільки вічність традиції душевної релігії є досконалим початком, чистим аркушем, і тому що цим чистим аркушем є душевність всеосяжного я. Другому реченню відповідає ( ) ( ) , ікона Жит. 20, тому що життя є слово Боже, завдяки якому я пізнаю пробудження душі, торкання душ. Третьому реченню відповідає ( ( ) ) , ікона Симв. 8, тому що одушевлення символізує віру в найвищу цінність людини і допомагає знаходити душу в собі та навколо. Четвертому реченню відповідає ( ) ( ) ( ) , ікона Креат. 9, тому що більшість обрядів душевної релігії проводяться подумки і являють собою осмислення Бога через душу і душі через я. П’ятому реченню відповідає ( ( ) ) ( ( ) ) , ікона Діал. – преамб., тому що любов, повага, згода і заперечення проявляються в діалозі душевного я з всеохоплюючим Богом. Шостому реченню відповідає ( ) ( ) ( ) ( ) , ікона Креат. 25, тому що закони суверенітету особистості об’єднані циклом розвитку відповідно до вчення креативного ідеалізму та допомагають прослідкувати послідовний прояв досконалості я, душі, Бога, релігії. Сьомому реченню відповідає ( ( ) ( ) ( ) ) , ікона Декл. 6, тому що душевна спільнота є традиційною організацією релігійної віри в найвищу цінність людини, що дозволяє розвивати в собі душу, Бога і релігію. Восьмому реченню відповідає ( ) ( ( ) ) ( ) , ікона Рит. 3.1, тому що суд совісті та самооборона удосконалюються в обряді душевної релігії і тому що я приходить до релігійності через єдність душі з Богом. Дев’ятому реченню відповідає ( ( ) ( ) ) , ікона Люб. 3, тому що покірність правді проявляється в любові за прикладом Божого торкання кожної душі. Десятому реченню відповідає ( ( ( ) ( ) ) ), ікона Рит. 1.2, тому що благословення суверенітету особистості кожної людини є обрядом душевної релігії і через одушевлення свого я приходимо до Бога, а у подальшому розвитку віри до релігії. Одинадцятому реченню відповідає ( ( ( ) ) ), ікона Бож. 26, тому що спілкуванням людини з Богом є одкровення і це спілкування я через душу з Богом ніколи не припиняється. Отже, текстова ікона формули віросповідання священною мовою дужкової нотації є наступною: ( ( ( ( ) ) ) ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ( ( ) ) ).

….Візуалізація…. Дужкова нотація….. Текст формули віросповідання Посилання
( ( ( ( ) ) ) ) Щиро сповідую душевну релігію Декл. 4
( ) 1. Щиро сповідую релігійну віру в найвищу цінність людини, душевну релігію і вічний духовний рух творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою. Дос. 33
( ) ( ) 2. Визнаю істинним віровченням слово Боже, священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини. Жит. 20
( ( ) ) 3. У самовдосконаленні все одушевлюю, всіх людей і всі спільноти, весь час і простір вважаю своєю душею, однією людиною, з усього я починаюся, в усьому продовжуюся. Симв. 8
( ) ( ) ( ) 4. Творю обряди душевної релігії, творю священний знак, коло, що символізує людину в центрі буття як безмежну душу буття, єдність всієї відчутної та уявної реальності, як один чистий аркуш всередині й зовні священного кола. Креат. 9
( ( ) ) ( ( ) ) 5. Погоджуюсь зі згодою, заперечую заперечення, люблю кожну добру душу, шаную кожну добру віру. Діал. – преамб.
( ) ( ) ( ) ( ) 6. Декларую суверенітет особистості, що включає мою самоцінність, душевність, моральність, свободу, власність, солідарність та мудрість. Креат. 25
( ( ) ( ) ( ) ) 7. Заради спільного добра, за покликанням душі, з благословення Божого беру участь в душевних спільнотах, володію ними у згоді з Хранителями віри і творю свої душевні спільноти, в яких беруть участь добрі люди. Декл. 6
( ) ( ( ) ) ( ) 8. У суді совісті й самообороні керуюся моральним критерієм: утвердження найвищої цінності людини є добро, приниження людини є зло. Рит. 3.1
( ( ) ( ) ) 9. Покоряюся правді, не залежу від гріхів: брехні, насильства, безумної войовничості, страху, жадібності, прив’язаності; гордині, тобто протиставлення свого чужому, демонізації інакших; індивідофобії, тобто побоювання самотності та одинаків. Люб. 3
( ( ( ) ( ) ) ) 10. Душевна релігія — мій світогляд і моя природа, все моє, зібране воєдино; моя душа як найвища цінність людини, джерело всіх цінностей; моя наука ідеалізації дійсного, здійснення ідеального та ідеалізації ідеального; мої святині гармонії, життя, перемоги, любові, долі, благословення та одкровення; моя душевна сила у відкритості розуму, совісті та солідарності; моє право, знання і диво, що узгоджує бажане з дійсним; моя духовна енергія, накопичена у обміні чесними словами, примножена проголошенням чесних слів, джерело духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю; мій сенс життя, моє щастя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро. Рит. 1.2
( ( ( ) ) ) 11. Звертаюся до Бога кожною думкою і вчинком, знаходжу відповідь Бога у кожному висновку і наслідку, доброю волею і силою віри досягаю досконалості. Бож. 26

Символізм мови дужкової нотації є універсальним та різноманітним. Дужкова нотація може бути мовою опису структури множин та мовою програмування. Наприклад, ( ( ) ( ) ( ( ) ) ) може розглядатися як множина з двох порожніх множин ( ) і однієї множини з одним членом ( ( ) ) , або як програма, що передбачає послідовне виконання трьох команд: ( ) поставити крапку, ( ) поставити крапку, ( ( ) ) провести лінію. Дужкові ікони можуть програмувати паростки трави, круглі ландшафти або спалахи, якщо ліву дужку “(“ вважати ухилом зліва направо або напрямком вгору, від центру “/”, а праву дужку “)” вважати ухилом справа наліво або напрямком вниз, до центру “\” . Наприклад, дужкова ікона формули віросповідання у вигляді трави, ландшафту або спалаху може бути представлена так:

Обряд гармонізації

Обряд гармонізації, симетричного благословення чи одушевлення невизначеності, відомий також під назвою “тричі сім благословень”, у душевній релігії (вірі в найвищу цінність людини) проводиться для прийняття рішень, передбачення майбутнього та знаходження прихованих значень і полягає у випадковому виборі дужкової ікони та її застосуванні до одушевлення актуального буття.

Основою обряду гармонізації є симетричні (такі, що читаються однаково зправа наліво чи зліва направо) текстові ікони священною мовою дужкової нотації, складені з однієї-семи пар дужок. При вкладенні цих дужок також дотримується симетрія, тобто, ікони всередині кожної непустої пари дужок симетричні.

Однією з назв цього обряду є “тричі по сім благословень”, оскільки існує всього 77 можливих симетричних комбінацій з числа від 1-ї до 7-ми пар дужок, вкладених чи сусідніх, всередині яких також містяться симетричні комбінації. Це легко порахувати за допомогою наступного алгоритму: якщо позначити [n] кількість симетричних ікон з n пар дужок (умовно включаючи в якості ікони чистий аркуш, [0]=1), а у фігурних дужках уточнювати спосіб утворення нових ікон, шляхом взяття в дужки первинної ікони, наприклад, ( ( ) ) з ( ) {:([1])} або шляхом додавання симетричних кіл, наприклад, ( ) ( ) ( ) з ( ) {:([0])[1]([0])}, тоді [n]=[n-1]{:([n-1])}+[0][n-2]{: ( ) [n-2] ( ) }+[1][n-4]{: ( ( ) ) [n-4] ( ( ) ) }+…+[m][n-2m-2>=0]{:([m])[n-2m-2]([m])}; таким чином, [7]=[6]+[0][5]+[1][3]+[2][1]=20+1×10+1×3+2×1=35, загальна кількість симетричних ікон з 1-7 пар дужок дорівнює [1]+[2]+[3]+[4]+[5]+[6]+[7]=1+2+3+6+10+20+35=77.

Наведемо повний список ікон, що використовуються в обряді: ( ) , ( ( ) ) , ( ) ( ) , ( ( ( ) ) ), ( ( ) ( ) ) , ( ) ( ) ( ) , ( ( ( ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ) ) ), ( ( ) ( ) ( ) ) , ( ) ( ( ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ) ) , ( ( ( ( ( ) ) ) ) ), ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ( ) ) ), ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ) , ( ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ), ( ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ), ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ), ( ) ( ( ( ( ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ) ) ( ( ) ) , ( ( ) ) ( ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ) ) ) ( ( ( ) ) ), ( ( ) ( ) ) ( ( ) ( ) ) , ( ( ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ) ), ( ( ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ) ) , ( ( ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ) ), ( ( ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ) ), ( ( ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ) ), ( ( ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ) ), ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ( ( ( ) ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ( ) ) ( ( ) ) ), ( ( ( ) ) ( ) ( ) ( ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ) ( ( ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ) ) ( ( ) ( ) ) ), ( ) ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ( ) ) ) ( ( ) ) , ( ( ) ) ( ( ) ( ) ) ( ( ) ) , ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ) ) ) ( ) ( ( ( ) ) ), ( ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ( ) ) .

Для проведення обряду зазначені ікони друкуються у вигляді іконостасу та поділяються на окремі аркуші паперу. Ви можете попросити іконостас у хранителя віри своєї душевної спільноти або самостійно виготовити собі іконостас для обряду гармонізації. Так само, ви можете просити хранителя віри своєї душевної спільноти допомогти вам провести обряд з особливо важливими цілями чи просто для кращого навчання цьому обряду.

Аркуші паперу з іконами перемішуються, і витягається випадкова ікона. Якщо в ній середина (центр симетрії) міститься у дужках, це ікона згоди або ствердження добра; якщо у центрі симетрії дотикаються сусідні дужки, це ікона заперечення або подолання зла.

От перелік 42-х ікон згоди: ( ) , ( ( ) ) , ( ( ( ) ) ), ( ) ( ) ( ) , ( ( ( ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ) , ( ) ( ( ) ) ( ) , ( ( ( ( ( ) ) ) ) ), ( ( ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) , ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ) , ( ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ), ( ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ), ( ) ( ( ( ( ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ) ) ( ( ) ) , ( ( ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ) ), ( ( ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ) ), ( ( ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ) ), ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ( ( ( ) ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ) ( ) ( ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ( ) ) ( ) ( ) ) , ( ) ( ( ( ( ( ) ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ) ( ) ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ( ) ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ( ) ) ) ( ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ) ( ( ) ) ( ) ( ( ) ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ( ) ) ) ( ( ) ) , ( ( ) ) ( ) ( ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ) ) ) ( ) ( ( ( ) ) ), ( ( ) ( ) ) ( ) ( ( ) ( ) ) .

Окрім того, у наступному переліку наводимо 35 ікон заперечення: ( ) ( ) , ( ( ) ( ) ) , ( ( ( ) ( ) ) ), ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ) ) , ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ( ) ) ), ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) , ( ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ), ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ) , ( ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ) , ( ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) , ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) , ( ( ) ) ( ) ( ) ( ( ) ) , ( ( ( ) ) ) ( ( ( ) ) ), ( ( ) ( ) ) ( ( ) ( ) ) , ( ( ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ) ) , ( ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ) ) , ( ( ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ) ), ( ( ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ) ), ( ( ) ( ( ( ) ( ) ) ) ( ) ) , ( ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ( ) ) , ( ( ) ( ( ) ) ( ( ) ) ( ) ) , ( ( ( ) ) ( ( ) ) ( ( ) ) ), ( ( ( ) ) ( ) ( ) ( ( ) ) ), ( ( ( ( ) ) ) ( ( ( ) ) ) ) , ( ( ( ) ( ) ) ( ( ) ( ) ) ), ( ) ( ( ( ( ) ( ) ) ) ) ( ) , ( ) ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ( ) , ( ) ( ( ( ) ) ( ( ) ) ) ( ) , ( ) ( ) ( ( ) ( ) ) ( ) ( ) , ( ( ) ) ( ( ) ( ) ) ( ( ) ) .

При тлумаченні ікон береться до уваги, що вкладеність дужок є узгодженістю, а сусідство дужок є альтернативою.

Кожна пара дужок має своє значення. Є три набори значень дужок на вибір. Один набір співставляє кожну дужку статті декларації суверенітету особистості: (самоцінність)(душевність)(моральність)(свобода)(власність)(солідарність)(мудрість). Другий набір спирається на моральні закони та їх віддзеркалення у логіці зла: (віра в себе, саморозвиток)(вірні-сть собі, самоствердження)(володіння собою, самоконтроль)(самостійність)(самовідданість)(самопоборення)(самозречення). Третій набір грунтується на законах креативного ідеалізму: (ідеалізація дійсного)(здійснення ідеального)(ідеалізація ідеального)(розвиток)(заперечення заперечення)(здійснення запереченого)(заперечення дійсного).

При 7-ми парних дужках в іконі всі дужки у порядку черговості набувають вказаних значень: (1)(2)(3)(4)(5)(6)(7). При меншій кількості парних дужок симетрично відкидають значення по краях: (2)(3)(4)(5)(6)(7), (2)(3)(4)(5)(6), (3)(4)(5)(6), (3)(4)(5), (4)(5), (4).

Наведемо приклад тлумачення ікон. Припустимо, що проведено обряд гармонізації, щоб визначитися, чи взятися за роботу, зайнятися спортом або почитати. Витягнуто ікону ( ( ( ) ( ) ( ) ( ) ) ). Будемо тлумачити цю ікону з точки зору мораль-них законів. У іконі вірність собі включає володіння собою включно з альтернативними самостійністю, самовідданістю, самопоборенням або самозреченням. Самостійність в даному випадку пасує до читання, самовідданість до роботи, самопоборення до спорту, а самозречення означає визнання хибним задуманого вибору та вигадування нового вибору. Через те, що в даному випадку володіння собою підпорядковане вірності собі, варіанти самопоборення та самозречення відпадають. Оскільки випала ікона заперечення, її слід тлумачити з точки зору подолання зла. В даному випадку злом представляється гріх лінощів, бажання розважатися замість роботи. Отже, з Божою допомогою в результаті обряду гармонізації приходимо до висновку: слід подолати гріх лінощів і взятися до роботи.

Іконопис душевної релігії

Іконами у душевній релігії вважаються графічні символи душевності буття, портретні чи абстрактні. Кожна душа може зображувати себе на іконі з німбом, що символізує наше священне коло – людину в центрі всесвіту (Діал. 14). Такий іконопис добрий для всіх людей, а не тільки віруючих в найвищу цінність людини: наприклад, на посвідченнях експертів Української Ради Вільнодумців і Віруючих замість фотографій зображаються ікони. Тексти священною мовою дужкової нотації та їх візуалізація у душевній релігії прирівнюються до ікон. Ікона “Слово Боже”, наприклад, складається з великого священного кола, дужкової нотації Священного писання по колу та візуалізації дужкової нотації. У “Душевному кристалі”, одному з найдорожчих предметів культу, сполучається ікона “Слово Боже” та формула віровизнання “Щиро сповідую душевну релігію” у рамці, декорованій дужковою нотацією Священного писання.

ПРО ХРАНИТЕЛЯ ВІРИ ДУШЕВНОЇ СПІЛЬНОТИ ВСЕСВІТУ

Юрій Шеляженко – проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.

Народився 1981 р. як втілена душа.

З 1988 р. маг, з 1996 р. мислитель, з 1998 р. гуманіст.

З 2000 р. віруючий в найвищу цінність людини.

З 2001 р. проповідник, з 2003 р. Хранитель віри Релігійної громади сповідуючих віру в найвищу цінність людини.

З 2010 р. редактор релігійного журналу “Мораль”.

З 2012 р. редактор релігійного бюлетеня “Ідеаліст”, видавець першого книжкового видання Священного писання релігійної віри в найвищу цінність людини, Хранитель віри Релігійної громади сповідуючих віру в найвищу цінність людини “Українська Душевна спільнота”.

З 2015 р. Хранитель віри Душевної Спільноти Всесвіту, голова Громадської організації “Інститут душевної релігії”, з 2016 р. голова Громадської організації “Українська Рада Вільнодумців і Віруючих”.

ДУШЕВНИЙ КАЛЕНДАР

Щороку віруючі відзначають священні Дні Моралі:

– День віри в себе – 1 березня.

– День вірності собі – 25 липня.

– День володіння собою – 3 листопада.

Між Днями Моралі відзначаються Цикли Досконалості:

– Цикл Досконалого початку: між 1.03 та 25.07.

– Цикл Символу віри: між 25.07 та 3.11.

– Цикл Божественного одкровення: між 3.11 та 1.03.

Кожен день тижня відзначається як один з Днів Одушевлення і має священну назву:

– День Гармонії – понеділок.

– День Життя – вівторок.

– День Перемоги – середа.

– День Любові – четвер.

– День Долі – п’ятниця.

– День Благословення – субота.

– День Одкровення – неділя.

Кожен місяць року відзначається як один з Місяців Розуміння і має священну назву:

– Місяць Досконалості (Дос.) – січень.

– Місяць Віри (Симв.) – лютий.

– Місяць Одкровення (Бож.) – березень.

– Місяць Оповідань – квітень.

– Місяць Людяності (Люд.) – травень.

– Місяць Ідеалізму (Креат.) – червень.

– Місяць Діалогу – липень.

– Місяць Обряду (Рит.) – серпень.

– Місяць Визначення (Код.) – вересень.

– Місяць Нагадування – жовтень.

– Місяць Особистості (Декл.) – листопад.

– Місяць Душевності (Регл.) – грудень.

Останнім часом віруючі в найвищу цінність людини проводять обряди одушевлення років. Одушевленим рокам присвячені особливі молитви, визначені священні цілі та орієнтири цих років: 2010 – Рік Моралі; 2011 – Рік Віддзеркалення; 2012 – Рік Прозріння; 2013 – Рік Єдності; 2014 – Рік Вірності; 2015 – Рік Енергії; 2016 – Рік Всесвіту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Священне писання – К., 2012. – 48 с. – ISBN 978-966-97276-0-2.

2. Ю. Шеляженко. Розумію. Вірую. Люблю.: проповіді місіонера релігійної віри в найвищу цінність людини – Київ, 2013. – 168 с. – ISBN 978-966-97276-8-8.

3. Ю. Шеляженко. Суверенітет особистості: традиції та перспективи – Київ, 2014 – 144 с. – ISBN 978-617-7088-05-8.

4. Ю. Шеляженко. Свобода людства: ідеалістична публіцис-тика. – Київ, 2016. – 112 с. – ISBN 978-617-7088-11-9.

5. Душа і сучасність: діалог мислителів [есеї] / Упорядники

І. Дмитрук, Ю. Шеляженко. – К., 2015. – 108 с. – (Спільний проект наукового порталу «Філософія і релігієзнавство» та Української Душевної спільноти.). – ISBN 978-617-7088-07-2.

6. Основи теології / / Мораль. – 2010. – № 3.

7. Догми віри / / Мораль. – 2011. – № 1 (4). – т. 3.

8. “Людина – джерело всіх цінностей”; “Таємниця походження Священного писання” / / Ідеаліст. – 2014. – № 16 (54).

9. Неофеодальна земля / / Правдошукач. – 2015. – № 1 (75). – С. 7.

10. Основи соціальної доктрини душевної релігії / / Правдошукач. – 2016. – № 6 (92). – С. 4-5.

11. Ю. Шеляженко. Я традиція: ідеалістична проза. – К, 2013.

12. Ю. Шеляженко. Самоучка: ідеалістична література. – К, 2014.

13. Ю. Шеляженко. Душа – це людина в центрі буття: ідеалістична поезія, лірика, сатира та жарти. – Київ, 2015. – 152 с.

14. Розподіл добра і зла; висновок щодо скупчення черг; висновок щодо злої закуліси / / Мораль. – 2011. – № 3 (6). – C. 53-82.

15. Інтерв’ю Хранителя віри для порталу «Філософія і релігієзнавство»; визначення щодо УП, щодо очікування кінця світу / / Мораль. – 2013. – № 3 (14). – C. 15-45.

16. Визначення щодо узгодження православ’я з магією, щодо психологічного впливу / / Мораль. – 2013. – № 4 (15). – C. 26-42.

17. Визначення добра і зла щодо вірності бандерівців, щодо сайту “Дурдом” / / Мораль. – 2014. – № 1 (16). – C. 22-50.

18. Визначення добра і зла щодо обожнення, десакралізації та демонізації влади і права / / Мораль. – 2014. – № 4 (19). – C. 35-70.

19. Веб-конференція Ю. Шеляженка на порталі “Філософія і релігієзнавство” / / Мораль. – 2015. – № 4 (23). – C. 15-31.

20. Веб-Храми: www.temple.org.ua, ludstvo.org.ua, oreligion.org

theology-of-open-religion-ua.txt · Last modified: 2017/01/12 07:01 by faithkeeper